Зигмунд Фрейд - Вступ до психоаналізу

й коли проголошують тотожними такі уявлення, як «сексуальне» і «пов’язане з продовженням роду» — або, якщо сказати коротко, «генітальне»: адже ми не можемо не називати сексуальними ті речі, які зовсім не «генітальні» і не мають нічого спільного з продовженням роду. Це все лише формальна аналогія, хоч у неї є й глибше коріння.

Якщо існування статевих збочень — такий переконливий аргумент, то чому він досі не виявив усієї своєї сили й не вирішив питання? Я й справді не знаю, що вам на це відповісти. На мій погляд, причина в тому, що сексуальні збочення підлягають особливій забороні, яка впливає й на теорію і не дозволяє підійти до них по-науковому. Здається, ніхто не може забути, що вони не просто огидні, а страхітливі й небезпечні, в них немов убачають велику силу спокуси і в глибинах душі не можуть подолати таємної заздрості до людей, що тішаться такими насолодами, — почуття, подібні до цих, висловлює покараний граф у славетній пародії на «Тангейзера»:

На пагорбі Венеринім забув він честь, шанобу!

Дива, — атож! — бо декому таке не до вподоби.[35].

Насправді збоченці — бідолахи, що тяжко спокутують задоволення, яке дістається їм із такими великими труднощами.

Те, що надає збоченій активності — усупереч усій незвичайності її об’єкта та мети — безперечно сексуального характеру, — це обставина, що акт збоченого задоволення здебільшого закінчується повним оргазмом та виходом генітальних продуктів. Це, звичайно, стосується тільки дорослих, у дітей оргазм та генітальні екскреції відбутись як слід не можуть, їх заступають процеси, наближені до них, проте їх знову-таки не можна з цілковитою певністю називати сексуальними.

Я мушу додати ще кілька зауважень, щоб доповнити ваші уявлення про сексуальні збочення. Хоч які вони можуть бути огидні, хоч як гостро можуть відрізнятися від нормальної статевої активності, при спокійному спостереженні з’ясовується, що сексуальне життя нормальних осіб дуже рідко обходиться без тієї або тієї збоченої риси. Вже навіть поцілунок із певним правом можна назвати актом збочення, бо він полягає в поєднанні двох ерогенних зон вуст, а не обох геніталій. Проте ніхто не засуджує поцілунок як збочення, навпаки, його дозволяють у сценічних виставах як делікатний натяк на статевий акт. Але саме поцілунки можуть обернутися на цілковите збочення, коли стануть такими інтенсивними, що безпосередньо спричинятимуть вихід статевих екскрецій і оргазм, це трапляється не так уже й рідко. Зрештою можна з’ясувати, що обмацування та обдивляння об’єкта — неодмінні передумови сексуального задоволення, що дехто на вершині сексуального задоволення кусає або щипає, що найдужче збуджують закоханих часом не геніталії, а якісь інші ділянки тіла — цей перелік можна вести в нескінченність. Було б нерозумно людей із такими поодинокими рисами виводити з ряду нормальних і зараховувати їх до збоченців; радше нам стає дедалі зрозуміліше, що найістотніше в збоченнях — не вихід за межі звичайної сексуальної мети, не заміна геніталій чимось іншим, не розмаїття об’єктів, а лише винятковість, із якою дотримуються того або того відхилення і через яку відкидають статевий акт, що служить продовженню роду. Оскільки збочені дії як підготовчі або посилювальні процеси — елементи виконання нормального статевого акту, вони, власне, вже перестають бути збоченнями. Звичайно, завдяки таким фактам загладжується прірва між нормальною і збоченою сексуальністю. Постає необхідний висновок, що нормальна сексуальність виникає з чогось, що безпосередньо їй передує, причому окремі елементи вже наявного матеріалу відкидаються як негодящі, а інші поєднуються так, щоб їх можна було підпорядкувати новій меті — продовженню роду.

Перше ніж скористатися нашим знайомством зі збоченнями, щоб уже з ясними перспективами знову заглибитись у вивчення інфантильної сексуальності, я мушу звернути вашу увагу на істотну відмінність, яка існує між обома групами феноменів. Збочена сексуальність, як правило, напрочуд зосереджена, всі дії спрямовані до однієї — здебільшого й до єдиної — мети, в цій сексуальності безперечно домінує той чи той частковий елемент інстинкту, що виявляється сам або ж підпорядковує своїм намірам усі інші елементи. Коли дотримуватися такого погляду, між збоченою і нормальною сексуальністю не існує іншої різниці, крім тієї, що в кожної з них на чільне місце виходять різні часткові інстинкти і через те вони мають різні сексуальні цілі. Там і там ми немов бачимо дві добре організовані тиранії, тільки в першому випадку всю владу узурпує один рід, а в другому — інший. Натомість для інфантильної сексуальності загалом характерний брак такого зосередження та організації, її окремі часткові інстинкти мають однакову силу, кожен самотужки прагне досягти власної втіхи. Як брак, так і наявність зосередження цілком узгоджуються з фактом, що і збочена, і нормальна сексуальність походять з інфантильної. А втім, є такі випадки збоченої сексуальності, які набагато більше скидаються на вияви інфантильної, бо для них характерні численні часткові інстинкти, що незалежно один від одного досягають — чи, радше, досягали й далі досягають — кожен своєї мети. В таких випадках слушно говорять про інфантилізм, а не про збоченість сексуального життя.

Так підготувавшись, можна тепер перейти до розгляду однієї пропозиції, від якої, напевне, нам не пощастить відкараскатись. Нам кажуть: «Чому ви так наполягаєте, щоб називати сексуальними навіть ті, за вашими власними словами, невизначені вияви дитинства, з яких згодом розвивається сексуальне? Чому ви не хочете задовольнитися фізіологічним поясненням і просто казати, що в немовлят можна спостерігати такі дії, як ссання задля втіхи і затримування екскрементів, які показують нам, що вони шукають насолоди у власних органах? Таким чином ви уникнете уявлення про сексуальне життя, яке нібито властиве вже й немовлятам, уявлення, що вражає почуття кожної людини». Гаразд, вельмишановні добродійки і добродії, я ніколи не заперечував насолоди, яку можна діставати від органів тіла; я знаю, що й найвища насолода сексуального поєднання — лише різновид насолоди від органів тіла, пов’язаний із діяльністю геніталій. Але, запитаєте ви, коли ця попервах безневинна насолода від органів набуває сексуального характеру, який безперечно властивий їй на пізніших стадіях розвитку? Чи знаємо ми про «насолоду від органів» більше, ніж про сексуальність? Ви відповісте, що сексуальний характер виявляється тільки тоді, коли починають відігравати свою роль геніталії; сексуальне просто означає генітальне. Ви навіть обминете заперечення, пов’язане зі збоченнями, стверджуючи, що при більшості збочень усе ж відбувається генітальний оргазм, дарма що з допомогою якихось інших засобів, ніж поєднання геніталій. Ваша позиція була б набагато кращою, якби ви з характеристики сексуального викинули зв’язок із продовженням роду, який став несумісний із нею з огляду на збочення, тобто якби ви уявляли собі сексуальне як просто діяльність статевих органів. Але тоді наша незгода стане не така вже й велика: статеві органи будуть протиставлені решті органів. А що ви тоді скажете на численні свідчення, які доводять, що в пошуках задоволення статеві органи можуть поступатися іншим органам, як-от при звичайному поцілунку, або при збоченнях, властивих ловцям насолод, або при різних симптомах істерії? При цьому неврозі є цілком звичайним явищем, що подразнення, відчуття та іннервації і навіть процес ерекції, властиві звичайно статевим органам, переходять на інші ділянки тіла (скажімо, вгору, на голову і обличчя). Отож ви бачите: у вас нічого не лишається з того, що ви вважали за істотні риси сексуального, і ви змушені йти за моїм прикладом і поширити термін «сексуальне» навіть на ту активність у ранньому дитинстві, яка спрямована на отримання втіхи від органів.

А тепер