Остап Соколюк - Самсара УкраЇни, Остап Соколюк

ЕПІЗОД 53

Від Буревія —

Слово твоє — закон. А почуття твої — доля. І якщо побажаєш ти — то й станеться так, як хочеш. А якщо побоїшся ти — то й станеться так, як боявся цього...

Важко хекаючи парою із рота, я біг лісом, відбиваючись від чорних тонких гілок-щупалець. Я намагався згадати свій шлях, свою стежку, адже я не міг відійти далеко. Дім повинен бути десь неподалік. Повинен...

Я спинився і озирнувся. Весь кругозір довкола заступали сніги та чорні стовбури. А що, як того дому уже нема? А що, як Самси там уже нема? А що, як я мав йти далі і не повертатись? Напевно, Войд тому і не погнався за мною, що хотів цього. Хотів, щоб я відступив і здався.

— Чорт би вас всіх забрав, — гаркнув я у небо над собою. — Хоч би хтось із вас звернувся до мене і сказав, що мені робити? На який біс ви, боги, потрібні, якщо не здатні допомогти?

Боги... Невже все залежить від них?

І раптом — спалах. Зміщення.

Вона була справжньою вестготкою. Гідною дочкою народу, що 24 серпня 410-го року поставив нескорений Рим на коліна. Красива, висока жінка із величезним кривим шрамом на плечі бездоганно їздила на коні і неперевершено стріляла із лука. Але руки її... Руки були особливими. Мій друг, Пабло із Сарагоси, казав, що вона уміла зцілювати.

Сам я тоді народився у VII сторіччі нашої ери. Я був потомком іберійців, що протягом двох століть змішались із вестготами, і коли із півдня раптово ринули полчища маврів — ми разом вступили у бій.

Для нашого кохання було вкрай мало часу. Самса тоді померла у мене на руках... Я не зміг її врятувати.

І раптом — спалах. Зміщення.

Активна боротьба із відьмами, шляхом спалювання, розпочалась після приходу Великого Інквізитора Іспанії Томаса Торквемади. І взагалі — кількість викритих єретиків стрімко зросла. Я ніколи не повірив би, що нарешті прийшов Божий гнів, який покарає всіх грішників, чи, що їх кількість дійсно різко збільшилась. Проте я не міг дозволити собі і пари з уст — я сам був у складі інквізиції. Надворі панував 1486 рік, і наближались часи найбільшої чисельності смертей в ім’я Бога.

Самса. Вона стоїть на одному із багать. Міцно прив'язана. Вигляд у неї гордий і гідний. Вона з тих, хто не здається, ні за яких обставин.

— Ота відьма, що найкрасивіша — кажуть вона руками могла мертвого підняти із землі, — цідить крізь зуби мені на вухо єпископ Натанаїл. — Клята порода!

— Потрібно відмінити страту, — кричу я. — Треба переглянути справу. Чуєш? Зупини все!

Він дивиться на мене навіженими очима, і мотає головою.

І тоді я кидаюсь до неї сам. Але багаття уже палає, здіймаючи до неба довгі, пожадливі руки вогню. І я знову не можу її врятувати...

Спалах. Зміщення.

Я приходжу до тями у зимовому лісі. Що це було? Адже я ніколи не був... у тих життях. Ніколи раніше не знав Самсу. Інакше я би упізнав її. Точно розпізнав її ще у тому барі для мандрівників. Це неможливо... Прокляті боги! Ви обманюєте мене!

— Самса! Самса! — закричав я із усіх сил і кинувся бігти.

 

— Від Самси —

Лісова стежка вела мене на вірну смерть. Мої ноги замерзли. Рук я не відчувала, але продовжувала нести свою бойову палицю, взявши її під лікоть. Біг більше не зігрівав. Мабуть, десь так почувають себе люди, котрі вилізли на Еверест, і уже розуміють, що не спустяться живими. Тому що сил нема і холод пробрався надто глибоко під шкіру. Бо ж стихія довкола них сильніша.

Адже Зима-убивця уже чатує за спиною.

— Бу-ур, пробач мені... — шепотіла я, човгаючи по стежці поміж дерев. — Пробач мені.

Я посковзнулась на снігу і упала, впершись руками. Сніг обпік мені руки холодом і я, застогнавши, звалилась на бік. Ох, весна, літо чи навіть осінь — яке б це було щастя, якби ви були поруч. А не ця безжалісна пора морозів. Зненацька, я обм'якла і зрозуміла, що сил піднятись уже не має...

Невже це кінець?

 

— Від Захара

Гаразд, я зроблю це заради Калі. Тому що вона мене попросила. Бо на людство я чхати хотів. Люди самі винні, що знищили свій світ. Самі винні, що допускають війну, найстрашніші злочини і геноцид просто посеред Європи. І весь світ транслює це, немов якесь сране шоу — просто по всіх телеканалах.

“Давайте дозволимо росії зберегти обличчя. І Путіну зберегти обличчя. І всім і кожному убивці, нелюду із російської орди — хай всі вони збережуть обличчя і далі будуть чинити звірства від нині і на віки віків амінь”, — верещить світова спільнота, як недорізані свині. Не заради них я іду на цю гору, піднімаюсь на цю вершину. Хай вони всі згорять у пеклі і хай кара упаде на них така, якої ще не знала ця земля.

— Прокляті зажирілі боягузи!

Я посковзнувся на сухому листі, упав і знову підвівся. Кошеня я заздалегідь сховав під куртку, щоб не загубити і не пошкодити. Калі, ти дала мені кошеня? Ти серйозно??

Руки були уже роздерті до крові. Навіть шкіру на обличчі я умудрився якимось чином розсікти. Головне, вберегти око, бо я уже знаю, як воно кепсько бути із однією “фарою”.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍