Вікторія Сурен - Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен

Чоловік намагається стримати усмішку, затиснувши перенісся. Звісно, він розуміє всі мої ганебні спроби маніпуляцій. Наступні кілька хвилин ми сидимо в тиші. Згодом я беруся редагувати відео з сьогоднішнього вечора, які зняла Аніта та надіслала мені.

З професійної точки Аніта чинить правильно, приховуючи від мене частину інформації, але я однаково почуваюся злою, а всередині все аж кипить від бажання вилити цей чан гніву комусь на голову. Ну так, часом я імпульсивна! Але це все винятково з добрими намірами!

Краще сидітиму біля кушетки поруч із двома людьми, яким зараз точно важче, аніж мені. Сподіваюся, Назарій не ненавидить мене за те, що бачу його в такому слабкому стані, коли зовсім не контролює почуття. Він зазвичай серйозний, напружений та трохи агресивний, а зараз до цього всього ще й додалися сердечні емоції, які точно не грають йому на руку.

Коли сестра Назарія починає крутитися, мені раптом стає моторошно холодно. Я зводжуся на ноги, нервово зиркаючи на Ждановича, який враз нависає над ліжком, щоб моментально заспокоїти сестру.

Боже, боже, боже! Вона прокинеться прив’язаною до ліжка з головним болем та з недієздатною рукою. Як Розі це сприйме!?

— Я покличу медсестру, — вихоплюється з вуст, коли біжу до виходу. Хоч щось корисне зроблю. Зараз точно не слід мовчки стояти над головою.

⛧⛧⛧

Деякий час я сиджу в коридорі на м’якому диванчику біля палати, поглинаючи тихі розмови брата та сестри. За годину до лікарні навідується старша кровна сестра Розі Наталі з усіма дівочими речами. Вона заледве зв’язує два українські слова та до жаху приваблива висока дівчина. Не знаю, як її сюди впустили, але  я також не пухнаста.

Зрештою вони з Назарієм переходять на англійську.

Оля: Завтра маю вільний ранок. Можна  о дев’ятій зустрітися.

Я: Звісно!

Якби я не була аж настільки зморена, то застрибала б від щастя.

Я: Торговий центр? Наша улюблена піцерія?

Оля: Без питань.

Мене починає хилити до сну, бо час тягнеться до години ночі. Я намагаюся рахувати, додаючи великі числа подумки, але зрештою вирішую прихилитися на спинку та трішечки подрімати.

Після важкого дня темрява така приємна, що несила не піддатися спокусі.