Poocysay - Еліссірія, Poocysay

Закінчивши представлення, я дістав із сумки ту дивну монету, яку ми отримали від єпископа в Лаурі, й простягнув її двом старшим зі словами:

— Ось те, з чим нас до вас послали.

Командир гарнізону уважно поглянув на монету, потім перевів погляд на мене, і в його голосі явно відчувався роздратований сумнів:

— Невже ви вирішили пожартувати з нас? Ми чекали два артефакти: один мав створювати захисний бар'єр, інший — захищати розум від зовнішнього впливу, а ви простягаєте нам якусь стару монету?

Я швидко зрозумів, що припустився помилки, не пояснивши з самого початку. Вибачившись, я поспішно пояснив, що монета насправді містить у собі одразу обидва артефакти, і, щоб підтвердити свої слова, зосередившись, направив до неї трохи мани. Простір навколо мене на мить мерехнув, з’явився тонкий прозорий бар’єр, схожий на панцир черепахи, після чого я перемкнув потік мани на інший бік монети, і вмить відчув, як мій розум стає гострим, ясним, ніби захищеним від будь-яких сторонніх впливів.

Старший єпископ підняв брову з щирим інтересом і мовив спокійно, але з очевидною зацікавленістю:

— Отже, ви можете користуватись маною у власному тілі... Ви справді незвичайні особистості. Знайти стародавній артефакт, розібратися в його принципах і ще й володіти навичками магії. Можливо, ваші знання дещо глибші, ніж просто базові поняття?

Я відчув холодок уздовж хребта, зрозумівши, що зробив помилку, показавши свої здібності. Відразу я поспішив розвіяти будь-які припущення єпископа, переконуючи його, що мої пізнання обмежуються лише базовими навичками циркуляції магії тілом. Він не сказав більше жодного слова, але його погляд залишився таким же уважним і зацікавленим.

Командир гарнізону, натомість, жестом покликав солдатів, наказавши їм провести нас до порожнього намету й дати нам можливість перепочити після дороги, поки він придумає, як краще нас задіяти.

Вийшовши назовні, я відчув важкість у серці й легке занепокоєння через свою необережність. Щось підказувало мені, що ця дрібниця – демонстрація моїх здібностей – може обернутися для нас значно більшими проблемами в майбутньому. Відчуття було неприємним і нав'язливим, ніби перший дотик тіні, що поступово починає поглинати сонячний день.

Ми підійшли до невеликого намету, який на тлі інших здавався простішим і більш скромним. Його щільна тканина вже трохи вигоріла від сонця й покрилася брудом, але всередині було напрочуд затишно. По краях стояли два імпровізованих ліжка з гілок, переплетених тонкими мотузками та вкритих сухою соломою. Попри свою простоту, ці ліжка обіцяли приємний відпочинок, якого так жадало виснажене дорогою тіло. Тільки-но я приліг, як моє тіло ніби провалилося в густий, липкий сон.

Спочатку сни були невизначеними, ніби перегукувались з тим, що я бачив напередодні. Але поступово образи почали густішати й ставали жахливо чіткими. Повітря у сні було холодним, наче подих смерті, а земля під ногами — вологою і липкою від крові. Я побачив безліч тіл загиблих солдат, що повільно піднімалися, беззвучно дивлячись на мене порожніми очима. Їхні обличчя були спотворені болем і відчаєм, а їхні руки тягнулись до мене, ніби звинувачуючи у власній смерті.

Я відчув, як у грудях зароджується холодний страх. Це були не просто солдати, це були мої жертви — ті, кого я вбив у минулому, ті, чиї обличчя я намагався забути, ті, хто колись переслідував мене у нічних кошмарах. Моє серце шалено билося, я намагався втекти, але примари були всюди, тягнулися за мною, мов чорна тінь, що не відпускає.

«Невже я знову це бачу? Невже все те, від чого я позбавився завдяки Владу, повернулось, щоб знову мучити мене?» — промайнуло в моїй голові. Я відчув бажання покинути це місце, тікати геть звідси, куди завгодно, аби більше ніколи не бачити смерть і кровопролиття. Але крізь ці думки пробився тихий голос — мій внутрішній голос, який повторював, що втекти не вийде. Куди б я не подався, всюди буде смерть. Вона супроводжує життя, як тінь супроводжує сонце. Це місто, колись сповнене життям і надією, зараз гине, щоб колись на його руїнах з'явилося щось нове. Цикл життя і смерті неможливо зупинити.

Це розуміння принесло мені дивний, несподіваний спокій. Я відчув, як холодний страх поступово відступає, залишаючи по собі прийняття неминучості буття.

Раптовий шум різко вирвав мене зі сну. Я підхопився на ліжку й оглянувся навколо. Намет був огорнутий густою темрявою, а ззовні долинали лязкіт зброї, вигуки, стогони і відчайдушні крики людей. Повітря заповнювалося тяжким запахом диму й гарі, крові й палаючої плоті. Ці запахи сплітались в огидний коктейль, який миттєво викликав нудоту.

Я вийшов назовні, й мене охопило дивне відчуття. Повітря ніби тремтіло, пронизане потоками мани, які стрімко неслися до міста, поглинаючи все живе на своєму шляху. Але це була не звичайна магія, а щось огидне, спотворене, отруєне ненавистю та жадобою крові. Від цієї мани мене аж затрясло, а в грудях піднялася важка хвиля відрази, змішана з бажанням вирвати.

«Невже цей магічний круг настільки страшний?» — думав я, ступаючи все ближче до міста. — «Що за істота чи людина здатна створити таке закляття, що живиться стражданнями й смертями, не дозволяючи душам померлих повернутися до циклу життя?».

Я підійшов до краю магічного кола, й перед моїми очима відкрилася моторошна картина: бліді символи, які палали неприродним блакитним сяйвом, ніби вбирали в себе життя. Простір навколо здавався спустошеним і виснаженим, а самі символи нагадували пащу монстра, яка безжально поглинала душі загиблих. Відчуття небезпеки було настільки сильним, що моє тіло завмерло на місці, не бажаючи робити жодного кроку вперед.

«Яка жахлива мета ховається за всім цим?» — думав я. — «Навіщо комусь потрібно порушувати природний порядок, переривати цикл життя та смерті? Невже сила й влада того варті, щоб піти на такі злочини?».

Занурившись у ці роздуми, я повільно повернувся до нашого намету, відчуваючи важкість від отриманих знань. Я розумів, що битва, яка зараз бушує в місті, ще не наша. Але всередині, десь глибоко в серці, я вже знав: моя необачна помилка, коли я показав свої здібності, неминуче приведе нас до самого центру цієї катастрофи.