Лоуренс Леві - Планета Pixar

зараз працювала вМассачусетській офтальмологічній та ЛОР-клініці в Бостоні й навчалася в аспірантурі з аудіології у Вашингтонсь-кому університеті. Сара вже зв’язалася зі Стенфордським медичним центром, щоб отримати там роботу. Джейсонові виповнилося вже двадцять дев’ять, він також був випуск-ником Університету Південної Каліфорнії, де вивчав економіку і творче письмо, й отримав ступінь MBA у Стенфорді. Джейсона захоплювала розробка історій найвищого ґатунку — на той момент він працював над першою з них у компанії Pocket Gems із Сан-Франциско, що спеціалізувалася на іграх для мобільних. Ми з Гілларі й далі займалися своєю справою в «Ялівці».

Утім, відбулася ще одна зміна.

Шлях до Pixarпролягав повз Стівів будинок — він стояв так само за кілька кварталів від мого. З того часу, як помер Стів, минуло три з половиною роки. Три з половиною роки! Як сталося, що вже минуло стільки часу? Мої спогади про дні, проведені разом, були такими яскравими, ніби все це відбувалося учора. Я міг лише уявляти собі, про що ми могли б поговорити, якби він досі був із нами: політична боротьба у Вашингтоні, провідні тенденції блокбастерів, що виходили на екрани, поточні пошуки Pixar і Apple, останні досягнення наших дітей. Або, можливо, ми заледве промовили б кілька слів. Просто сиділи б і насолоджувалися рідкісною миттю тиші.

Того дня, прямуючи до Pixar уперше за кілька останніх років, я сповільнив рух біля Стівового будинку. Мене заполонило дивне поєднання суму й ностальгії. Як добре було б зупинитися тут всього один раз і подивитися, чи вдома Стів. Як гарно було б зайти крізь бічні ворота, з приємністю окинути поглядом розмаїття овочів, що росли на грядках, переступити через поріг дверей до кухні. Привітатися з кухарем, який спокійно трудився над плитою, і з насолодою вдихнути запах приготовлених страв. Потім пройти коридором до Стівового кабінету й легенько постукати у двері. Зазирнути всередину — перевірити, чи він там. А тоді — усього лише один раз — побачити, як він підводить погляд, усміхається. І каже мені:

— Привіт, Лоуренсе. Ну що, прогуляємося?

Подяки

Задум цієї книжки не вдалося би втілити, якби не безцінні старання кількох надзвичайних людей.

Джеймі Маліновські виправдала всі надії, які я покладав на коуча з написання книги. Якоїсь миті, працюючи над проектом, я сказав Гілларі: «Забудь про книжку. Усе, чого я хочу, — заслужити в Джеймі золоту зірку». Її безжальне око критика, щира зацікавленість у кожному фрагменті книги були для мене хай не лагідним, проте дуже надійним провідником.

Якщо літературний агент означає міцну, ведучу руку й вірного захисника інтересів автора, тоді я можу засвідчити, що Девід Мак-Кормік і персонал McCormick Literary просто неймовірно справляються зі своїм завданням. Те ж саме можна сказати й про мого редактора Ріка Вольфа із Houghton Mifflin Harcourt. Він непохитно повірив у книжку з першого дня й був тією стійкою опорою, що підтримувала мене протягом усього шляху, залишаючись поза кадром. Велику подяку також хочу висловити всій команді Houghton Mifflin Harcourt — мені дуже пощастило потрапити до їхніх умілих і відданих рук.

Одним із моментів написання книжки, які мені сподобалися найдужче, було відновлення зв’язків із людьми, згаданими в ній. Ця нагода стала чудовою можливістю згадати старих друзів, послухати їхнє бачення історії. Я відчуваю величезну вдячність до Еда Кетмелла, Джона Лассетера, Ларрі Сонсіні, Скіпа Бріттенгема, Сема Фішера, Тодда Картера, Гала Фоґеля — за їхні внесок, дружбу й підтримку.

Щира подяка моїй дорогій подрузі Лізі Бреннан-Джобс, яка допомогла мені повірити, що я можу перетворити цю історію на книжку навіть тоді, коли я сам у цьому сумнівався. Я глибоко вдячний їй за підбадьорення і сприяння.

Хочу подякувати також моєму чудовому другу Пітеру Ґлассману. Від довгих прогулянок морським узбережжям у Ванкувері до нашого листування, що неабияк надихало. Пітер навіть не здогадується, як сильно штовхало мене вперед його підбадьорення.

Особливі подяки Крістіні Юскевич, Пем Моріарті, Террі Моріарті, Віллу Пьєроґу й Девіду Пірко. Кожен із них приділив багато часу й уваги, щоб прочитати рукопис і висловити свої вдумливі міркування.

Якщо й існує живий приклад втіленого серединного шляху — це точно Сегуй Рінпоче. Крізь нього струменить сила й енергія життя, і водночас він — взірець самовідданих вчинків. Саме Рінпоче я завдячую тим, що знаю, як насолоджуватися і гарною дружбою, і осмисленим наставництвом водночас.

А ця думка підводить мене до сім’ї, найближчих мені рідних людей — Гілларі, Джейсона, Сари і Дженни.

Джейсон виріс у чудового творчого лідера. Його прониклива критика кожного розділу, чуття структури оповіді, готовність до терплячих обговорень кожної деталі допомагали мені на кожному кроці подоланого шляху.

Сара уже давно дотримується найвищих стандартів у всьому, за що береться. А тепер я дізнався, що це стосується і її напрочуд пильного ока в редагуванні. Книжка отримала величезну користь від її розсудливих коментарів і багатьох влучних ідей.

Дженна прониклива не за роками. Вона грайливо малювала веселі й сумні смайлики на рукописі, який читала. Найбільш усміхнене личко заслужив той момент у книжці, що розповідав про її народження. Утім, якби я проігнорував сумні смайли, то текст точно багато втратив би.

Гілларі — мій партнер у житті. Вона завжди вміло підбадьорювала мене, заохочувала старатися якнайкраще й водночас залишалася моїм найвірнішим захисником. Її гострий і критичний погляд спостерігав за тим, як удосконалювалася книжка, стежив, щоб текст точно відтворював події, про які пам’ятали ми з дружиною. Оповідь розкриває неабияку частину нашої спільної з Гілларі пригоди. І я незмінно вдячний за те, що через понад тридцять років ми й досі проживаємо її разом.

Джейсон, переглянувши остаточну версію книги, написав мені:

«Ти написав книгу. Ура!»

Ми зробили це всі разом.

Про автора

Лоуренс Леві — юрист і управлінець, працював на підприємствах Кремнієвої долини. У 1994 році Стів Джобс найняв його як фінансового директора і члена президентської ради компанії Pixar Animation Studios. Лоуренс відповідав за піксарівську бізнес-стратегію та проведення IPO. Він був провідником перетворення Pixar зі збиткової компанії, що працювала у сфері комп’ютерної графіки, у мультимільярдну студію в індустрії розваг. Згодом приєднався до ради директорів Pixar.

Лоуренс покинув корпоративний сектор, щоб вивчати східну філософію та медитацію, їхнє місце в сучасному житті. Сьогодні він пише матеріали й читає лекції на цю тему. Належить до співзасновників Фундації «Ялівець» (www.juniperpath.org), що продовжує розробку напряму. Родом із Лондона, здобув освіту в Індіанському університеті та Гарвадській юридичній школі. Живе разом із дружиною Гілларі в Пало-Альто, що в Каліфорнії.

#