Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Але ж вона казала, що таке ім'я дали їй батьки.

— Першу половину, прижиттєву. Але ж у неї, як і в мене, ім'я подвійне. І друга половина — це саме посмертне ім'я.

— Тобто, за життя тебе звали Нес?

— Так. Хоча не розумію, яке це зараз має значення.

— Просто… Стало цікаво, — знизав плечима Суртаз.

— Насправді ти можеш продовжувати зватися Суртазом, хоч це і буде дещо… дивно. Зазвичай беруть або подвійне, або залишають тільки посмертне. Втім, пам'ятаю одне повір'я, що ліча з неназваним посмертним ім'ям складніше знищити. Можна посилатися на нього, якщо знадобиться.

— Я також чув, що у наймогутніших магів є кілька імен, і справжнє, дане при народженні, серед них лише одне. Можливо, це справді має сенс. До того ж, — криво посміхнувся Суртаз. — Я не пригадую, щоб ти називав ім'я Дерцкана посмертним. Воно ж прижиттєве, так?

— Так.

— Отже, сам він або дотримувався того повір'я, або просто не взяв собі посмертного імені. Тому я дійсно можу вчинити так само.

— Вірне спостереження, — неохоче визнав ліч. — Я ніколи не цікавився його думкою стосовно цього. Але дійсно, вибір посмертного імені та збереження його в таємниці буде найкращим…

— А у тебе є покровитель?

— Знову цікавість?..

— Це секрет? — не вгавав некромант.

— Ні. Дерцкан і є моїм покровителем, він же й дав мені посмертне ім'я. Передбачаю твоє наступне запитання та одразу відповім — так, це шаларанн. Приблизний переклад… Отрута смерті, скажімо так. Хоча отрута — не зовсім відповідне значення, але найближче за сенсом. І так, я вже зрозумів, що ти не хочеш обирати собі ім'я. Що ж, твоє право. Для кширр-тассів це не настільки важливо, як для сур-тассів.

За тоном старого ліча Суртаз чудово чув, наскільки той не схвалює таке рішення. Але наполягати на своєму Нес-Ашшад все ж не наважився.

— Що ж, якщо ми все обговорили, час вирушати до трупарні, щоб очистити кості від плоті. 

Суртаз почав підніматися на ноги, але зрозумів — контроль над тілом знову погіршився. Схоже, воно почало заклякати. Мовчки поспостерігавши за його спробами деякий час, Нес-Ашшад прошипів коротку фразу.

— Що це було? — запитав Повелитель, з несподіваною легкістю піднявшись з постаменту.

— Одне з заклинань, з яким тобі доведеться мати справу до кінця свого посмертя. Зараз тіло слухається тебе… хм… Можна сказати, по пам'яті. На кшталт того, як при випадковому магічному підживленні самоповстають зомбі. Але що більше часу мине з моменту смерті, тим слабкішим ставатиме зв'язок тіла та душі. Це базова формула заклинання, покликаного оновлювати зв'язок, і на його основі кожен ліч розробляє власне.

— І як його розробити?

— Шляхом спроб та помилок, — незворушно відповів ліч. — Друге важливе заклинання дуже схоже на те, що ти вже використовував для підняття нежиті. Але з тієї поправкою, що у тебе є сенс існування, потрібно лише підтримувати форму. І виглядатиме вона ось так, — з цими словами Нес-Ашшад простягнув у бік Суртаза руку, і той помітив, як рухливі зчленування кісток ліча м'яко замерехтіли зеленкуватим світлом.

— Я бачив подібне свічення на скелетах і зомбі, а на тобі якось не помічав.

— Тому що я його приховую. Відволікає, — знизав плечима Нес-Ашшад, сховавши руки в рукавах. — Третє заклинання — для мови. Є багато варіантів. Найзручнішим особисто я вважаю варіант, який одноразово активується після нанесення відповідних написів на кістки і дозволяє в будь-який момент спілкуватись без якихось незручностей.

— А свист і шелест — то неминучий побічний ефект?

— Не зовсім, — засвистів-засміявлся ліч. — Це… через вік, мабуть. Гадаю, оновлення написів виправило би цей дефект, але мене все влаштовує. Повернемося до заклинань. Останнє, що можна назвати відносно важливим — це левітація.

— Це заклинання я знаю, — кивнув некромант.

— Добре, тоді залишиться тільки набути звичку використовувати його постійно. Ти маєш берегти кістки, та й пересуватися так зручніше. Гадаю, ти прямо зараз можеш почати його використовувати.

Взагалі не відчувши в собі сил для цього, Суртаз скривився і потер лоба, лише після цього звернувши увагу на відсутність корони.

— Де?.. — він підняв очі на ліча.

— Корона і посох у безпеці, у твоїй кімнаті.

— Але Ірілатассар…

— Мертвий.

— А В'єррн?

— Теж.

Суртаз застиг, дивлячись на ліча. Слушних слів не знайшлося, тому некромант мовчки опустив голову, очікуючи відчути смуток, досаду, лють — хоча би щось з цього приводу. Але… нічого. Взагалі нічого. Це було дивно навіть для Суртаза.

— З почуттями в посмерті теж складно, — прошелестів Нес-Ашшад, як здалося некроманту, з ноткою співчуття, хоч це і суперечило його ж словам. — Хтось сприймає це як належне і знаходить в цьому певну перевагу, хтось намагається зберегти людяність постійним нагадуванням собі, що слід відчувати в тій чи іншій ситуації.

— Тобто, всі ті легенди про беземоційних зловісних мерців, що відрізняються від скерованих ними орд нежиті лише наявністю розуму — правда? — Суртаз зробив кілька незграбних кроків в бік виходу з кімнати.

— Правда, Повелителю, — ліч повільно летів поруч з некромантом. — Як я вже казав, хтось вважає це перевагою, хтось — прокляттям некромантів. Але це дійсно так — ні болю, ні емоцій. Тільки розум і тендітна тілесна оболонка.

— Здається, я починаю розуміти, чому ер'єт-тасси не прагнуть ставати лічами. 

— Може — так, а може й ні, — Нес-Ашшад прочинив двері. — А тепер саме час згадати заклинання левітації…