Анна Алаіс - Прокляття некроманта, Анна Алаіс

— Чудовий привід виспатися на всю решту посмертя, — Суртаз видав смішок, який пролунав майже не нервово.

— Мертві не сплять, — сухо заперечив ліч. Принаймні, у загальноприйнятому сенсі. І навіть доступний в посмерті спосіб відпочинку теж заборонений, це може вплинути на ритуал. Власне, за всю історію Шалластхадара з моменту винайдення такого роду посмертя, не більше десятка некромантів обрали саме його. І не всі з них залишилися при ясному розумі після цього, якщо судити по залишених ними записах…

— Отже… — некромант хитнув головою. — Залишається скелетування?

— Так. Скелетування дає непогане посилення здібностей, вимагає відносно малу кількість заклинань для підтримки форми, і всі вони доволі прості. Щоправда, тіло дуже вразливе, крихке, тому в перших рядах краще не воювати…

— Нічого, з мене і за життя боєць був так собі, — Повелитель вигнув куточок рота в кривій посмішці. — Але виходить, що бойовим некромантам така форма не підходить?

— Ер'єт-тассам взагалі жодна з цих форм не надто підходить. Принаймні тим з них, хто більше воїни, ніж маги. Вони йдуть іншим шляхом, подовжують життя, хоч воно все одно виявляється коротшим, ніж сумарний термін життя та посмертя некромантів інших напрямів. Найвідчайдушніші наважуються стати вампірами, але це теж… Сумнівне рішення. Надто багато обмежень, а до відносної свободи ще треба дожити. Взагалі ер'єт-тасси зазвичай гинуть у бою, а не від старості. І найкращий варіант посмертя для будь-кого з них — стати умертвом. 

При згадці безмовних втілень смерті Суртаз мимоволі здригнувся. І лише наступної миті зрозумів, що зробив це скоріше за звичкою розуму. Звичних мурашок, що пробігали по шкірі в такі моменти не було. Його тіло більше нічого не відчувало. Тим часом ліч наблизився до некроманта майже впритул. 

— У мене з'явилося питання, якщо дозволиш… — Нес-Ашшад зробив паузу, ніби очікуючи на заперечення з боку Суртаза. І, не дочекавшись його, продовжив: — Сьомий Повелитель про щось розповідав тобі?

— Тільки про те, як повертати контроль над тілом. Також з цим допоміг Шаддаер і… Шид-Аттар, — від спогадів про перенесений біль некромант спохмурнів. — Потім Шид-Аттар пішов, я зміг підвестися, і познайомився з рештою Повелителів. 

— Хтось став твоїм покровителем?

Суртаз заперечливо похитав головою.

— А мав? До речі, не всі були присутні. Не було Охтара, Родріма та Кронвелла.

— Загалом — ні, не мав. Хоча іноді той чи інший Повелитель може виказати таке бажання, і це вважається чималим везінням, — прошелестів ліч. — З огляду на те, що ти — кширр-тасс, твоїм покровителем міг би стати Селенор, Мольтар або навіть Сандро.

— Стати учнем самого Сандро було б справді… надзвичайним везінням, — хмикнув Суртаз.

— Покровительство не обов'язково означає навчання, хоч іноді так і стається. Загалом же наявність покровителя — це створення стабільнішого та потужнішого зв'язку з Джерелом, а також можливість при нагоді легше й швидше звернутися за порадою до того, хто тебе обрав. Можливо, визнавши тебе рівним собі, вони зважили покровительство недоречним…

— Слухай, серед моїх попередників були ж ер'єт-тасси, вірно? Шаддаер, наприклад.

— Так, — кивнув Нес-Ашшад. — Шаддаер, Шемісст, Васкаедр, Родрім та Алевантія.

— Але виходить, що вони нікого не беруть собі в учні, адже ер'єт-тасси лічами не стають, — продовжив гнути своє Суртаз.

— Їм не заборонено ставати лічами, якщо ти це маєш на увазі. Вони самі не хочуть для себе такого посмертя через значну кількість недоліків з огляду на їхню спеціалізацію.

— Тобто, стати умертвом — напіврозумною нежиттю, якщо я правильно пам'ятаю — краще? — саркастично поцікавився некромант.

— Насправді, — відповідь ліча пролунала вкрадливо, — їхня думка нічого не значить. Як я вже казав, ер'єт-тасси здебільшого гинуть в бою. Вдасться вчасно зловити душу — буде умертво, не вдасться — не буде. Все просто.

— А вони… усвідомлюють те, що сталося з ними?

— Наскільки мені відомо, вони пам'ятають, ким були за життя, тому деякі накази виконують відповідно власним прижиттєвим звичкам. Але, на відміну від привидів, їхні душі перебувають в спокої, і посмертя не спричиняє їм страждань незалежно від того, як вони ставилися до цього за життя.

— Якось… несправедливо. Виходить, вони не можуть обрати власну долю, на відміну від решти некромантів.

— Вони обирають свою долю в той момент, коли присягають на вірність Повелителю — це означає, що кожен з ер'єт-тассів заздалегідь погоджується на ймовірність стати умертвом після загибелі. Вони знають, на що йдуть. А кому не подобається — в їхніх же інтересах жити якомога довше, от і все.

— Або загинути так, щоб поруч не виявилося когось, здатного зловити душу, — Суртаз не приховував свого сарказму.

— Теж вихід, — кивнув ліч. — На мій превеликий жаль, не всі готові до неймовірної честі стати втіленням смерті та продовжувати служити Повелителю. Але… Ми відволіклися. Яку форму ти обереш?

— Скелетовану, це очевидно, — зітхнув некромант. — Я хоч і звик до свого тіла, але ставати його рабом або витрачати два місяці на муміфікацію не хочеться. До речі, а якщо я не оберу жодну?..

— Без належним чином сформованого зв'язку між рештками тіла і душі та вміння їх підтримувати — згниєш та розсиплешся. Тому і слід провести ритуал набуття остаточної форми якомога швидше, — Нес-Ашшад клацнув пальцями. — А ім'я?

— Що — ім'я?

— Покровитель дає своєму підопічному посмертне ім'я. За відсутності покровителя ліч обирає його собі сам.

— А я можу залишитися просто Суртазом?

— Я не схвалюю такого порушення традиції, — шелестливий голос ліча набув зловісних ноток. — Посмертне ім'я — один з важливих компонентів сутності ліча. Воно використовується у багатьох заклинаннях, недоступних живим. Якщо не знаєш, яке обрати — я допоможу. А питання складності або милозвучності тебе навряд чи хвилюватиме в майбутньому. Аліссетеад-Шаал, наприклад, припинила бентежитися з цього приводу вже на другому столітті свого посмертя.