Олександр Кваченко - Воїн рун, Олександр Кваченко

— Привіт, я Олесь. Розкажеш, що тут сталося? Про нас коротко: ми ходимо ельфійським лісом, збираємо рунні каміння. Я викликаю та збираю рунних воїнів.

— Карл, — почав він, усе ще оглядаючись на всі боки. — Нас послали сюди, коли розлом ще тільки почав діяти та сіяти хаос по всьому лісу, а з його глибин виповзали павуки. Нам було наказано захищати це місце, створену точку оборони та перевалковий пункт перед стародавніми рунами. У надрах цієї печери випробовували новий артефакт, створений магами ельфійського лісу. Він мав утримувати кордони між світами та не дати розлому розширитися. Ми мали захищати його до останнього подиху, щоб павуки не прорвалися до нього і не знищили його.

— Привіт, Карле. Що ж тут узагалі сталося? — до нас підійшов ще Барк.

Воїн провів рукою по стіні печери, ніби згадуючи битву, і продовжив:

— Маги активували артефакт і пішли далі в руїни з охороною, але назад не повернулися, а замість них прийшли орди павуків. Нас залишилося охороняти печеру п’ятеро. Ми протрималися кілька днів, не спали та не їли, відбивали атаки. Павуки прибували щогодини, їхня кількість здавалася нескінченною. Втрачали по одному бійцю в кожному набігу, а незабаром нас залишилося лише двоє. Коли стало зрозуміло, що підмога не прийде і маги не повернуться, ми обвалили в печері коридор до артефакту і стояли до останнього подиху, захищаючи прохід у печеру.

Воїн опустив голову, потім його рука вказала на потемнілі рунні знаки на стінах печери.

— Один із нас фарбою накреслив руни на стінах про тих, хто тут був і хто загинув. Ми знали, що, можливо, нас не скоро знайдуть, але завал павуки не зможуть подолати. I тоді ми билися до кінця, поки всі не загинули.