Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

43

Емір, здавалося, перестав помічати все, окрім того запису. Він клацав мишкою, перемотував назад і вперед, вмикав і вимикав гучність, підключав гучні колонки до ноутбука, ніби намагався витягнути з того аудіо всі можливі деталі. Я дивилася на нього, на його нервову напругу, і не могла стримати цікавості.

 

— Що ти там чуєш, чого не чую я? — спитала, але він не звертав уваги.

 

Раптом він зупинився, натиснув на паузу й набрав когось на мобільний.

— Терміново до мене, — сухо кинув у трубку. Судячи з тону, це був його начальник охорони.

 

Через кілька хвилин у кімнату увійшов кремезний чоловік із ноутбуком під пахвою. Він швидко оцінив ситуацію, кивнув і відразу зайнявся записом.

 

— Витягни голос Лейли й того, з ким вона говорить. Зніми всі зайві шуми, зроби максимально чітко, — наказав Емір, намотуючи нервові кола по кімнаті.

 

— Хвилин тридцять-сорок, — відповів охоронець, сідаючи за ноутбук.

 

Я зітхнула й обійняла себе за плечі, намагаючись знайти хоч якусь точку опори в цьому хаосі.

— Може, поясниш, що відбувається? Що ти там почув?

 

Емір нарешті зупинився і глянув на мене, але не відповів прямо.

— Побачиш, — лише пробурмотів, стискаючи пальці в кулак.

 

Я сіла на диван і спробувала зосередитися на своїх думках, але в кімнаті було таке напруження, що це стало неможливим. Через пів години охоронець закінчив свою роботу.

 

— Готово, шеф. Відполірував, як просили, — сказав він, підключаючи колонки.

 

Емір жестом попросив мене замовкнути, коли я вже відкрила рота, щоб щось запитати. Потім натиснув кнопку "вмикання".

 

На всю кімнату пролунала розмова Лейли. Її голос був чітким, впізнаваним, хоча й холодним.

— Привіт, — сказала вона. Її тон був розслабленим, навіть грайливим.

 

Другий голос був чоловічим, трохи приглушеним, ніби він був далі від мікрофона.

— Як справи? — спитав співрозмовник.

 

— Усе добре, хоча... — Лейла посміялася, але її сміх звучав несправжньо.

 

Емір нахилився ближче до колонки, його очі з кожною секундою ставали все більш округлими. Я не витримала й встала, намагаючись зрозуміти, що відбувається.

 

— Що там? — я вже готова була його смикати за плече, але він різко сказав:

— Тихо! Стоп. Тут гучніше.

 

Охоронець швидко перемотав на потрібний момент і зробив гучність ще більшою.

 

— Твій батько захворів серйозно, але ти маєш бути там, де ти є, — пролунала фраза.

 

У цей момент Емір застиг, наче його облили холодною водою. Його очі дивилися кудись крізь монітор, а щелепа напружилася так, що було видно, як ходять м'язи.

 

— Що це? — прошепотіла я, відчуваючи, як по спині пробігає холодок.

 

— Це... — він на мить замовк, а потім, видихнувши, додав: — Це потрібно перевірити…

 

Його вигляд змусив мене закусити губу. Щось у тому записі явно вибивало його з рівноваги, і я не була впевнена, чи готова дізнатися, що саме. Але відчуваю, що вибухне щось дуже таємниче.

 

Емір сидів над записом, і раптом його обличчя змінилося. Він різко встав, наче хтось підніс до нього електрошокер. Очі блищали люттю, а щелепа зціпилася так, що, здавалося, хрускіт було чути на всю кімнату.

 

— Приготуйте машину! — гучний наказ прозвучав так, наче він кинув його у простір, але всі знали — цей наказ виконуватимуть миттєво. Він хапає телефон і швидко набирає Лейлу.

 

— Ти… Я тебе точно вб’ю… Ти чуєш? Вб’ю! — кричав він у слухавку, його голос був сповнений гніву, що міг розрізати повітря на шматки. Він навіть не слухав, що вона відповідає.

 

Я застигла на місці, вражена його різкою реакцією, але не встигла нічого запитати, як у дверях з’явилася няня дітей. Вона виглядала розгубленою, обличчя було напружене, а кроки швидкі.

 

— Пан Емір, ви ж дітей забрали зі школи балету? — запитала вона, дивлячись на нього з неприхованим занепокоєнням.

 

Емір зупинився, його погляд став сталевим.

 

— Що? Яких дітей? Чому це я маю їх забирати? Це твій обов’язок! — гаркнув він.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍