Джеймс С. А. Корі - I прокинеться Левіафан, Джеймс С. А. Корі

нічого не вимагав. Уся Сонячна система цілком могла вважати їх

окремими жертвами з тисяч, які загинули на «Доннаджері».

Коротке видіння Шедової голови, що зникає немов за помахом

палички жорстокого фокусника, нагадало йому: один із них

справді загинув на «Доннаджері». Попри все, знову тримати

долю у власних руках було настільки добре, що навіть журба не

могла повністю прогнати це відчуття спокою.

Дзенькнув таймер, і Алекс дістав із печі тацю з тонким

пласким хлібом. Пілот заходився нарізати його на скибки, а Наомі намазувала на них пасту, і справді схожу на хумус.

Еймос розкладав бутерброди по тарілках. Голден порозливав

свіжозварену каву в кухлики з назвою їхнього корабля. Роздав їх

кожному. На хвильку запанувала незручна пауза: всі заклякли

перед цим майже святковим столом, немов побоюючись

порушити досконалість.

— Я голодний, неначе той граний ведмідь, — першим порушив

мовчанку Алекс і важко впав на стілець. — Передайте мені хто-небудь солі та перчику, будьте такі ласкаві.

Після того ніхто нічого не говорив упродовж кількох хвилин: усі їли. Голден обережно надкусив намазану хумусом скибку

хліба — аж в очах потемніло від сильних смаків після кількох

тижнів на прісних протеїнових батончиках. За мить він уже

запихався тим хлібом так швидко, що слинні залози замлоїло

від приємної напруги. Збентежено поглянув на інших — але ті

трощили свою їжу так само швидко, тож він також зосередився

на хлібові, махнувши рукою на застільні манери. Відправивши

до рота останню крихту, зітхнув та відкинувся на спинку стільця, сподіваючись якомога надовше розтягти задоволення. Алекс

сьорбав каву із заплющеними очима. Еймос вишкрябував

ложкою із загальної миски рештки хумусу. Наомі сонно

поглянула з-під напівзаплющених повік на Голдена, і цей

погляд раптом здався йому збіса сексуальним. Придушивши

у собі спокусу, він підняв кухлик.

— За космопіхоту лейтенанта Келлі! Вони були героями до

останнього подиху. Хай спочивають у мирі.

— За космопіхоту! — всі за столом повторили слова Голдена, цокнулися кухлями та випили.

Алекс підняв питво:

— За Шеда.

— За Шеда. І за те, щоб його вбивцям у пеклі смажили яйця на

повільному вогні, — тихо додав Еймос. — Як і вбивцям «Кента».

Атмосфера за столом спохмурніла. Голден відчував, як мить

спокою і безтурботності розсіюється так само несподівано, як

виникла.

— Гаразд, — сказав він. — Алексе, ти вже роздивився наш

новий корабель?

— Конячка — просто красуня, кеп. За ті пів години, що ми

тікали з «Донні», розігнав її до дванадцяти g , а вона тільки

мурчала, наче кошеня. І крісло пілота приємне для дупи.

Голден кивнув.

— Еймосе? Ти вже мав нагоду зазирнути в машинний відсік?

— Ага. Як нова копійка. Колупатись у двигуні нема потреби, всю дорогу нудьгуватиму, — відповів механік.

— Нудьгуватимеш — це добре. Наомі, а що скажеш ти?

Вона широко всміхнулася.

— Тут усе чудово. Душові — найкращі з усіх, що я бачила на

кораб лях такої величини. До всього, тут розкішний лазарет із

комп’ютеризованою

діагностувальною

системою,

оптимізованою під ремонт поламаних піхотинців. Треба було

пошукати її, а не латати Еймоса самотужки.

Еймос постукав кісточками пальців по своїй пов’язці.

— Шеф, капітане, ви впоралися відмінно.

Голден провів поглядом по команді, яка пашіла свіжістю, і запустив долоню у волосся. Уперше за багато тижнів рука не

вкрилася масним шаром.

— Ну що ж, душ і комп’ютер, який сам вилікує поламану

ногу, — це чудово. Щось іще?

Наомі відкинула голову назад — її погляд немов зчитував

пункти уявного списку.

— Повний резервуар води, пресованого тіла в інжекторах

вистачить, щоб ганяти реактор іще тридцять років, камбуз

забитий продуктами. Якщо плануєш повертати корабель

марсіянам — тільки через мій труп. Я просто закохалася в нього.

— Кораблик і справді ловкий, — усміхнувся