Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

лишиться живий — у разі нещасливого кінця нашої вилазки.

Елві аж фізично відчула, як розширилися її зіниці, й зиркнула

на жінку за кермом.

— Справді?

— Вона сформулювала це делікатніш, — утішив її Фаєз.

Не було видно жодного позначення межі поселення: ні паркан, ні кільцева дорога не засвідчували, що ось тут закінчується

Перша Висадка. Тільки здіймалися й опускалися пагорби з

суміші ґрунту й каміння, а колеса всюдихода перемелювали

репрезентоване травою та грибами вбоге довколишнє життя.

Мало-помалу й те руйновище, яке стало для Елві орієнтиром на

Новій Землі, витончилося, стислося й щезло з поля зору. Вона

прихилилася головою до висувного щитка машини, дозволивши

вібраціям цього краю доходити до неї через її череп. Вей

озирнулася через плече, й Елві усміхнулася їй. Спогади про

сотню польових екскурсій в аспірантурі полишили її тіло, що

бажало пива й маріхуани, а тривожні думки, у що ви ллється ось

цей екскурс, раз у раз проривалися в її свідомість. День у день, тиждень за тижнем вона знаходила який-небудь новий організм

чи факт, з якими досі не стикалося людство, а оце зараз вона

мандрує до чогось, можливо, ще чужоріднішого-інопланетного.

Ніхто з чотирьох учасників вилазки не вимовив слова

«протомолекула», але й невимовлене воно було присутнє й всім

просто муляло, мов неоковирний шмат затверділого бетону.

Тварини не роблять помітних із космосу викидів енергії. Це

роблять лиш інопланетяни.

Високо в яскравому небі над ними стратосферні вітри

розсмикали величезну зелено-рожеву хмару на тонкі

струминки. Вчені з Місяця припускали, що незвичайне

забарвлення хмари вказує на присутність у ній якогось

організму — чогось такого, що підносить свої мінеральні

речовини в небо, використовуючи пару десь так, як лосось —

затони для нересту. Але то лише гіпотеза. Істина може

виявитися в тисячу разів дивнішою. Або чимсь украй

прозаїчним. Елві спостерігала, як розтягується яскраве руно

хмари, а сонце якось мов бариться трохи, обминаючи її. Фаєз

щось шалено друкував на своєму ручному терміналі. Вей вела

машину так зосереджено і вправно, мов стало це її відмітною

рисою, відколи вона потрапила на цю поверхню. А це означало: відколи пропали безвісти Рів та його підлеглі.

Елві чудувалася, що це могло б означати, що вона насмілилася

податись в абсолютну безвість, у мандру по недослідженій

планеті, поняття не маючи, які місцеві небезпеки можуть тут

чигати, але найдужче лякали її думки про людей, що лишалися

там, позад них, у Першій Висадці. Адже Нова Земля вважалася

небезпечною, дикою та непізнаною. Бути тут означало жити

самими надіями. А ще гірші ж ті небезпеки, що їх несуть ці

люди, бо от і вона не змогла передбачити цього лиха. Отож вона

боялася, що й наступного разу не передбачить.

Якось непомітно й для самої себе вона задрімала. Та за якусь

хвилю її розбудив Фаєз, поклавши руку їй на плече й

струснувши легенько. І показав їй пальцем у небо. Якась яскрава

цята осявала небесну блакить — мов бачена із Землі Венера.

Прямуючи на захід, цята поволі яскравішала. Слідом за нею

утворювався конденсаційний «хвіст» — єдина ідеально пряма

риса на органічно туди-сюди покрученому небі. Чийсь шатл.

Елві насупилась.

— Ми що, сподівалися «човника»? — спитала вона.

— Ні, то не наш, — відповів Фаєз. — То з «Барбапікколи».

Поновилося добування руди.

Елві

тільки

головою

похитала.

Дурні

помилки

недалекоглядності нанизувалися одна за одною в таку

сукупність, що здавалося, ніби годі уникнути хоч однієї з них.

Колонія продасть свою руду, найме адвокатів, укладе оборудки.

Стримувального купола так і не спорудять. Що мало бути

чистою, солідною біологією, обернеться в рятувальні операції: ось тут підправити, а там усунути забруднення. Фаєз мов

прочитав її думки.

— Жоден дослідницький протокол не переживе сутички з

місцевою популяцією як