Камілла Рей - Подаруй мені життя, Камілла Рей

- Виходить, що я особлива тому що його очі стежили за мною? – обернулася я до неї.

- Виходить, що так, - знизала плечима вона. – Колись, я цілу годину простояла перед статуєю після уроків. І лише дарма витратила час. Очі Ернесто так і залишились нерухомими.

Після уроків, ми прийшли до шкільного автобусу. Я сіла поруч із Наомі, а Шон позаду нас.

- Ви прикиньте, нас із мамою запросили цього місяця на вечір до Стоунів.

- Нічого собі! За що така честь випала? - здивовано вимовила Наомі.

- Батько Алекса хоче зі мною познайомитись.

Друзі підняли брови від подиву.

- Дивно все це, - сказав Шон, дивлячись на одну точку.

- Нічого дивного. Просто Ханні пощастило, а ти не заздри, - обернулася до нього Наомі.

- Як думаєте, цього місяця будуть вбивства? - запитала я. Друзі замовкли.

- Сподіватимемося, що ні. Швидше за все, вбивця тероризуватиме інше місто, - порушила паузу Наомі. - Знати б хто цей покидьок! Власними руками задушила б.

Я мовчала, не знаючи, що й сказати. У мене була відповідь, але я повинна про це промовчати. Адже я чудово знала, хто за цим усім стоїть, але говорити про це не можна. Я пообіцяла.

З боку лісу валив густий туман. Він повільно наповзав на поверхню землі, перевалюючись густими клубами, мов дихаючи.

- Який туман. По погоді не передавали, - подруга дивилася у вікно на туманне молочне покривало.

- Головне швидше дістатися додому, а там все одно, - сказав Шон і я згідно кивнула.

Коли шкільний автобус привіз нас додому, туман був скрізь. Далі за свій ніс я нічого не бачила. Попрощавшись із Шоном, я буквально навпомацки дісталася до вхідних дверей. Відкривши її, я помітила, як спритний туман почав заповзати в будинок і швидко зачинила двері. На підлозі біля дверей лежав конверт, і я підняла його. "Ханна", гласив напис на ньому. Увійшовши до вітальні, відкрила його.

«Дорога, Ханно.

Вибач, що зіпсував тобі життя і продовжую цим займатися. Ти вважаєш мене поганим, але повір, все не так, як ти думаєш. Знаю, ти звинувачуєш у всьому мене і це цілком справедливо. Я не сподіваюся, що ти колись пробачиш мене, але сподіваюся, що спілкуватися ми будемо. Хоча це тобі вирішувати. Я завжди дбав про тебе, шкода, що ти не можеш цього зрозуміти.

Сьогодні я дізнався, що твої друзі перевелися до твоєї школи. У мене дике бажання зробити те саме, але я втримаюсь. Я й так втратив твою довіру. Не хочу псувати наші і без того не райдужні стосунки ще більше.

P.S. Вибач за смерть Найджела.

 З повагою,

 той, кого ти не вважаєш другом»

Хоч у листі він і не вказав свого імені, я й так чудово зрозуміла, хто відправник. Зібгавши записку, я витягла з шафки сірники і запалила один. Трохи зволікаючи, загасила його і розправила листа.

Я піднесла його до обличчя і вдихнула запах свіжого чорнила. Його рука писала цей лист. Я збережу його.

Увійшовши до своєї кімнати, одразу не роздягаючись, завалююся на ліжко і засинаю, не випускаючи записку Нейтона з рук.