Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Фентезі » Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow 📚 - Українською

Anael Crow - Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow

37
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Намі-но хіме. Книга 3" автора Anael Crow. Жанр книги: Фентезі.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 77 78 79 ... 86
Перейти на сторінку:

     Слова її прозвучали співчутливо і підбадьорили Ідзанамі-но камі.

     – Як же добре, душе моя Аматерасу! – втішилася вона. – Як же добре..., – сказавши так, вона глянула вниз, і те, що досі видавалося таким твердим і непорушним, тріснуло. Світ, у якому вона жила государинею Ямато, луснув і розлетівся.  Осколки бризнули на всі боки, впинаючись у гладенькі боки інших світів і проникаючи у них – назавжди застрягаючи у нетлінній людській Пам’яті.

     Нескінченна кількість круглих перлин ожила і закружляла навколо Ідзанамі.

     А все-таки вона відчувала щемний жаль. Простягнувши долоню, упіймала одну із сфер і піднесла до очей.

     – Міне-тян…, – прошепотіла вона. – Мила Мінеко! Ти ж не забудеш мене, правда?

     – Як можна? – і теплі долоні лягли на її плечі. – Така зустріч запам’ятовується до кінця життя.

     – Окімі!  – Припавши до широких грудей государя, Намі випустила дорогоцінну перлину і та, віддалившись від неї, полетіла геть.

     – Бачачи, якою осяйною ти стала, язик не повертається назвати тебе маленькою тенгу.

     – Бувало, я гнівалася на вас, а ви ніколи не полишали мене, — похитала вона головою.

     – Ніколи, – промовив Його Величність, гладячи її волосся. – Сподіваюся, і ти не залишиш мене, душе моя Ідзанамі?

     – Ніколи, – вторила йому богиня.

     – Що ж ... Мені не доведеться більше опікуватися тобою, і я нарешті можу скласти з себе відповідальність.

     – Що ж Ваша Величність збираєтеся робити далі? – усміхнулася вона.

     – Продовжувати свій власний Шлях, який обов’язково одного разу приведе мене до всіх вас, – розвів руками государ.

     – Значить, ми скоро побачимося?

     – Неодмінно, душе моя, неодмінно, – впевнено промовив імператор.

Відсторонившись від старого знайомого, Намі з непохитною впевненістю в тому, що сказане – чиста правда, відпустила государя від себе. Зменшившись до золотої іскри – не такої яскравої, якою була вона сама, – він спалахнув тьмяним світлом, обріс перламутровою оболонкою і загубився серед інших сфер.

     – А що до мене самої? – озирнулася Ідзанамі до Аматерасу. – Як бути мені? Яким Шляхом іти? Відтоді, як жіноча і чоловіча основи розділилися, я прагну возз’єднатися зі своїм братом-мужем, але все марно. Після того, як ми обоє спустилися в Йомі-но Куні, і мій чоловік пішов, залишивши мене на поталу мукам совісті, я більше не зустрічала його. Кілька разів мені здавалося, що чула його голос на землі. Але він був такий невиразний, а я така глуха і нетямуща, що могла помилитися, прийнявши бажане за дійсне. Скажи мені, Аматерасу-оо-мікамі, чи говорив зі мною Ідзанакі насправді чи все це мені тільки здалося? Тоді, у храмі на скелі, і у моїй спочивальні в Асукакьо, коли добрий король Содзьобо вшанував мене своєю присутністю? О, якщо то правда, це означає, що мій коханий не ображається на мене і хоче зустрітися зі мною так само палко, як цього бажаю я!

     Аматерасу кивнула із розумінням.

     – Ні, ти не помилилася. Тоді ти чула його голос. Тобі має бути соромно, душе моя, за те, що  засумнівалася у відданості свого брата-мужа, бо він не забував про тебе ні на мить. Усе, що зроблено нами заради тебе, – з його напучення. І все, що придумано, – придумано ним. Саме йому ти маєш дякувати  за воскресіння. Інші боги, хоч і діяли від щирого серця, але лише чітко виконували дані їм вказівки. Хочеш знати, як усе було? –  Ідзанамі схвильовано кивнула. – Що ж, я розкажу…

     – Розкажи їй, розкажи! – підхопив божественний сонм, і, поступившись численним проханням, Аматерасу розпочала свою розповідь:

     – Велика Богиня-жона! У той час, коли ти з недосвідченості та добросердя з’єднала світи, заподіявши їм багато лиха, усі втратили спокій. Рівнина Високого Неба похитнулася, бо ти вчинила найбільший із усіх мислимих гріхів – порушила Одвічний Порядок. Усій системі світоустрою загрожувало руйнування. Саме тому твій брат Великий бог-муж сховав тебе так далеко і глибоко. В Йомі-но Куні, царстві вічної темряви, де зроду не було ні визначеного часу, ні звичаю, ти перебувала в похмурому супокої, потерпаючи від фізичного болю і мук совісті. Вхід у нього був запечатаний до певного часу, бо побудувавши Печальний Склеп, ти від горя породила безліч злих духів, яким не можна було з’являтися в Серединній Країні людей.

          Вір мені, Ідзанамі-но камі, в усьому неосяжному, ненародженому і не здатному загинути Всесвіті був ще один дух, що страждав не менше за тебе – Ідзанакі, Бог, що Вабить до Себе. Ні на мить йому не було ні полегшення, ні забуття, бо будучи твоєю другою половиною, він повною мірою відчував твої страждання. Не раз він вигукував: «Біль, зневіра, відчай – тяжкі. Як же сильно страждаю я від розлуки з моєю коханою дружиною! І як хочеться мені знову побачити її! Воїстину всяке незадоволене бажання завдає мук. Існування моє неповноцінне і сповнене страждань». Але винахідливий розум його як і раніше працював, аби знайти спосіб допомогти тобі в твоєму важкому становищі. Твоє тендітне тіло спалив внутрішній вогонь – той, який ти відкрила в собі і випустила назовні. Але дух залишався живим і добрим до всього живого. Він мучився і мучив інших. Усі ми – брати та сестри. Всі ми нерозривно пов’язані між собою тонкими нитками відчуттів, тож ніхто з нас не залишився байдужим. Нещасний Ідзанакі то знаходив надію, то знову впадав у крайній розпач, усвідомлюючи марність своїх зусиль допомогти тобі. Тільки важка робота з відновлення світів, в якій йому допомагали багато богів, підтримувала його і не давала занепасти духом. Але й вона одного дня добігла кінця, що ще більше спустошило його душу. Ідзанакі відновив межі світів і зробив усе так, як було до твого втручання, але відповісти на головне питання – як визволити тебе з мороку – не міг. Тисячі тисяч голосів  волали до нього, випитуючи, де та богиня-мати, що породила їх, а він не знаходив відповіді. Трави перешіптувалися за спиною свого батька, і дерева обурено хитали кронами. Вишні плакали білим цвітом, а вода в джерелах стихла, аби почути від нього слова втіхи. Ах, Ідзанакі і сам потребував підтримки. Та більше за все – тиші, аби залишившись наодинці із собою, подумати про те, що сталося, і придумати, як допомогти тобі, о Велика богиня-жона. Саме тому він вирішив відійти від своїх творінь якнайдалі, щоб вони не відволікали його своїми благаннями, і залишив благословенні острови.

1 ... 77 78 79 ... 86
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Намі-но хіме. Книга 3, Anael Crow"