Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– Скажи, в клані Остапенко був хтось, хто... потребував їхніх послуг?.. – Обережно запитав я.

– Так, Ксанка, молодша. – Нервово проковтнув домовик. – У дитини було білокрів'я. Остапенко, як тільки довідалися про нещастя, одразу почали шукати допомоги серед своїх кланів. Але з такою складною хворобою та ще й у дитини ніхто не брався впоратися. Тоді глава і прийняв рішення – надіслати звістку з проханням до Китаю. Там не відмовили. Але ціна лікування не була маленькою, хоч і, звичайно, прийнятною за порятунок доньки.

– Думаю, я знаю, що запропонував такому потужному клану голова Остапенка. – Поволі промовив я.

– Знання, звісно. У цьому світі все тримається на знаннях, Хаз… Вікторе. Чим більше заклинань, обрядів, ритуалів, таємних технік знає клан, сім'я або окремо взятий чарівник – тим він могутніший. Звичайно, якість навіть важливіша за кількість. Бо є малі клани, спадкоємці дрібних божків чи магічних створінь, які мають тисячі обрядів і заклинань. Але чогось великого, хоч у плані творення, хоч руйнування, вони не мають. Тому й дрібні клани.

– А в ТОП-рейтинг вибиваються ті клани, у яких «дубина» найвагоміша, так? Типу ядерної палиці у передових країн? – Розуміюче промимрив я. – Нічого не змінюється. Хоч маг, хоч смертний – сила вирішує все. Тільки тут вона більше з присмаком чудес і таємних знань.

– Така природа людини, Вікторе. На вершину хочуть усі. І шляхів туди не так уже й багато. – наче з гіркотою зітхнув домовик.

– Пробач, Парамоне, якщо змусив згадувати неприємне. – Щиро вибачився я.

– Пусте, Вікторе Олександровичу. Сподіваюся, моя мізерна допомога хоч якось прискорить повернення хазяйки додому.

– Щодо прискорення не знаю, друже мій. – Почав я, подумки вносячи корективи до існуючого плану. – Але поліпшити ситуацію на нашу користь ми точно зможемо.