Крістіна Логоша - Чортівка на виданні, Крістіна Логоша

— Ти мене шукала, чортівка? — спитала безцеремонно.

— Шукала, — присіла навпроти феї. — Я прийшла через вашу пропозицію.

— Зрозуміла, що програла, і вирішила хоч грошей заробити наостанок? Похвально. Але мені вже нецікава ця угода. Все, що я хотіла, я вже маю.

— Якщо вам не треба, то мені доведеться бути королевою. А ви сильно не розсіджуйтесь, можете вже потихеньку збирати дрібнички, — я піднялася і почала оглядати приміщення, — у цій кімнаті ми зробимо громадську їдальню для безпритульних. Поставимо столи, встановимо лави, — я підійшла до портрета феї, — а його залишимо. Нехай бездомні їсть брудними руками хліб та юшку та дивляться на цю картину.

— Адже ти не переможеш, — прозвучало більше як питання, ніж твердження.

— Перемога буде за мною. Мені Монті сам це сказав, а ще що з моєї допомоги викине вас із Брієром за дверцята.

— Брешеш. У нього не вистачить цього мозку.

— У нього ж вистачило проштовхнути мене до фіналу. Я знаю, що він попросить короля про магічний захист. І цей захист забезпечуватиме інший відьмак. Вам не вдасться завадити йому. Так що скоро ці стіни побачать не статуетки з крильцями, я бородатий обличчя і пошарпані лахміття. Хоча це навіть на краще — нарешті вони послужать хоч на якусь користь.

Обличчя феї зблідло, і я зрозуміла, що потрапила в яблучко.

— Добре. Я зараз же випишу тобі чек, але отримаєш його тільки після оголошення переможниці.

— Я забула сказати, Хрещена Фея. У мене також змінилися умови. Мені вже не потрібні гроші.

— А що ж тоді хочеш?

— Відважного.

— Кого? — незрозумілого дивилася на мене мухокрила.

— Дракона-пса-кота, що говорить. Звіра, якого ви вчора викрали, коли я вибиралася з магічної пастки.

— Не знаю про таке.

— Тоді до зустрічі на моєму весіллі з Монті.

Я пішла до дверей, припиняючи наш діалог. Я не мав бажання доводити очевидні істини. Чарівниця заважала, але заговорила раніше, ніж я встигла взятися за дверну ручку.

— Добре, я віддам тобі пса… на тих же умовах.

— Але перед тим, як я відмовлюся від престолу, я маю поговорити з ним, щоб переконатися, що ви мене не обманюєте і не провели якогось мерзенного фейського ритуалу.

Очі Хрещеної Феї зло блищали, але вибору не мала.

— Добре, домовилися.

***

Ранок фатального дня Даніель провів у справах. Біс піднявся з самого ранку і, поки палац ще спав, пішов у тронну залу. Звечора тут уже стояла сцена, на якій відбудеться урочистість. Він обійшов приміщення по периметру і сховав чотири заговорені мішечки в кутках так, що їх не було видно. Потім провів подібну маніпуляцію у однієї з альтанок у саду. Задоволений виконаною роботою, вже зібрався до своїх апартаментів, але в одному з коридорів палацу йому перегородив дорогу Себастьян Брієр.

— Леді, що вас змусило підвестися так рано? — спитав із іронією відьмак.

— Пристойні жінки не розмовляють із негідниками. — Біс безцеремонно пройшов повз чоловіка.

— Стій-стій-стій, — Брієр зупинив Даніеля, схопивши його за руку, — що задумала твоя сестра?

— Нічого хорошого… — зневажливо глянув на відьмака, — … тобі точно.

— Хрещена Фея сказала, що Мізріель погодилася взяти гроші.

— Гроші? — перепитав біс. — Ага, п'ять мільйонів.

— Це добре. Єдиний раз вона ухвалила вірне рішення.

Даніель пирхнув і пішов у свої кімнати. В апартаментах його вже чекала Сардинія та Мізріель.

— Як тобі моя сукня? — звернулася Мізріель до брата, покрутилася довкола себе. — Щоправда гарне? Твоє весільне плаття, Елла, теж гарне. Його принесла камеристка. Воно у кілька разів перевершує твої звичайні вбрання...

— Вартістью, — іронічно закінчила русалка. — Елла після церемонії зріже з нього всі перли та дорогоцінні камені і здасть у ломбард.

— Ні-ні, міледі, так справа не піде! Давайте зберемося і думатимемо про Відважного, а не про рюші та сукні, — переклав тему розмови біс.

— З Відважним усе гаразд, ми зустрічалася з Хрещеною Феєю, вона чекає лише на оголошення результату відбору, щоб відпустити його, — повідомила Мізріель.

У двері постукали, і один із придворних слуг попередив, що незабаром розпочнеться свято.

— А ти переодягатися у весільне вбрання не будеш? — спитала Сардинія Даніеля.

— Ні звичайно! Інакше всі побачать мою сукню раніше, ніж розпочнеться церемонія! — жахнувся біс.

— Ходімо, вже час, — покликала Мізріель і пішла до дверей. Вони квапливо пройшли до тронної зали, в якій зібралося майже все королівство.

Сцену вже прикрасили сріблястими стрічками, кришталевими квітами з діамантами та переплетенням ланцюжків із білого золота. Біля неї розставили кілька рядів стільців, обтягнутих червоною тканиною із позолоченими завитками, на кожному лежала табличка з ім'ям гостя. Тим, хто не потрапив до списку запрошених, відвели місце за огорожею, де вже почався натовп.