Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

ГЛАВА 30 ТАНЬКА

Я фігею. По всім фронтам повний триндець: останній іспит завалила. А не треба було препода Кирила Петровича драконить, дурепа Таня Кутузова. Він мені  в наглу пообіцяв допкурс, і не факт, що я його здам через місяць, коли він повернеться з відпустки. На Канари, чорт красівий, поїхав. Студенти, особливо студентки, його притомили нещасного. А на іспиті він «отримав культурний шок від наших мізерних знань». Це я його процитувала. Та він завжди на студентів дивиться, як на обмежених з усіх боків мікробів. Особисто мені адресувалося таке:

—    Кутузова, на сайті універу може ти й звіздиш не по-дєтскі, але філософію прогуляну я тобі не подарую! – отак і сказав! Чує моє его, він мені позаздрив, бо у нього на сторінці, де він якийсь трактат для скручування молодого мозку студентства виклав,  набагато менше лайків, ніж у мене. Двадцять, якщо бути точною. А я просто любовний романчик, всього лише початок виклала… І шістсот лайків за день. От що треба писати!

Блін, так неадекватно завалить філософію! Важливий до чортиків предмет!  Економісту без філософії, як без рук, чесне слово! Що думав Арістотель? Що сказав про  життя й душу Сократ? Та мені по фіг, що вони думали й хто такий той Спіноза!  Звучить так, немов заноза на спині чи трохи нижче. Іспити взагалі дивовижна річ: одних дивує питаннями, інших- відповідями. 

Ім’я людини ( якщо можна її чи його так назвати), що придумала екзаменаційну сесію, лишилося невідомим. І то її, якщо припустити, що все ж людина, а не суккуб який ( тільки не треба ля-ля, я не лаялася ще, суккуб- це чортяка по-науковому) щастя, бо прокляли б усі студенти вкупі.  А це багацько люду. Усвідомлювала зараза, що не слава чекає, а ганьба, тому сильно не закарбовувала своє імечко. Але ж  зробила свою підлу справу – придумала ті чортові іспити. Століття біжать, а  студенти ДВІЧІ на рік  розхльобують заварену  якимось «розумником» кашу. І хто б яку реформу зробив, га, хоч би по приколу?  Приміром,  не пачка іспитів, а хоча б два, ну, на лихий кінець-три, а то – П’ЯТЬ!!! З дистанцією у два дні! Фініш без старту!!! Перший іспит здати – пльове діло: учиш, учиш і здаєш, розказуєш те, що запам’яталося.  Чотири дні  цілком вистачає. Я читала – інформація у мозку розкладається по відділам протягом чотирьох днів. Я на багато не претендую, мені б шістдесят баликів, щоб не поперли з універа, бо соромно вилетіти  й  шкода провченого року. З другим іспитом складніше. Ти вчиш білети, але в мозку  вже розкладена інформація по першому проявляється, організм думає, що вона тобі потрібна, а вона тобі, як п’яте колесо для возу  - навіть на «запаску» не тягне.  Ти вчиш  регіональну економіку, а мозок генерує «Бізнес-комунікації». Виходить салатик «Цезар», наче й цар, але все ж салатик. І от з таким салатиком студент преться на іспит. З горем пополам щось там здає й знову береться вчити нові білети. А марафон триває! Хто останній герой, га? А тут вже не салатик, - кашка, причому, сучасна, модернізована  із спецефектами – інформатика! Тадам! «Цезар» нікуди не дівся, уся інформація нашим мозком-комп’ютером ретельно розкладена й  зберігається. Періодично під носа підсовується організмом – нада?  Організм не второпає, чого нам вона непотрібна, адже так наполегливо вчили ось зовсім трошки перед цим.  У кожного флешка, правда, своя. Кому одного гіга досить, а хтось не проти й шістдесяти чотирьох. Українська душа – нехай буде, а раптом знадобиться! Як казало домовеня Кузя з відомого мультика: «Я не жадібний, я –домовитий!»  З цими іспитами і терабайту замало.  Коли ж приходить черга останнього іспиту – а місця нема, перегруз, щось треба стирати, видаляти, бо глючить, висить і  мігрень шизофренію  обіцяє! А як? А не стирається! Нове не лізе! Ото філософія! А не Спіноза блін щось там про призначення людини говорив десь так у якомусь столітті до нашої ери… Неактуальна інформація, капець!

І все це відбувається при нормальному обороті тіл студентів і викладачів в універі. Часто-густо місце мають обтяжуючі обставини. Мене, наприклад, препод на дух не переварює. Каюсь, грішила трохи, пари філонила. Ну то давно було, але Кирило Петрович, як сіамський кіт, дуже злопам’ятний. І от як йому хто з студентів не сподобався – пиши заповіт і купуй білі тапки. Тролить і тролить, поки  не набридне…йому. Розважається розумний мужик так. Боже, я співчуваю його дружині, терпіти такого зануду.

В принципі, Нінка каже, що  мені питання дісталися нескладні, двадцятий (останній білет) завжди дикуватий. І вкрай незрозумілий. Ну от про що тут? «Проблема людини у філософії: її сутність та специфіка аналізу, основні аспекти та місце у системі  філософського знання, що розвивається»???  Хтось зна, про що розказувати?  Яка проблема? Нема ніякої проблеми.  І Кирило Петрович сидить, весь такий собою милується, корчить мачо, думає, що я йому оченята строю. То я не знаю, куди їх діти від сорому, красиві ( недаремно я вії нарощувала!) свої оченята. Накой він мені такій тупенькій вельми розумний здався? Щоб усе життя чмирив? Я не лохушка, не входжу до партії « Зачарованих до енурезу філософом».

—    Що у філософії розуміється під поняттям «проблема людини»? – він мені наводяще питання. Чесно кажучи, ще більше заплутав. Що я верзла у відповідь, не пам’ятаю, але Кирило Петрович спочатку охренівав від моєї віртуозної відповіді, а потім вилаяв за те, що я спаплюжила саму суть філософії (як я могла?) і прогнав з аудиторії, рявкнувши, що я йому зіпсувала настрій перед відпусткою, тому він мені зіпсує усе літо. Блін, у мене перед очима картина – пожиттєво вчу філософію. Я поплакалась Нінці, та розмалювала  своєму Ромі усе в таких фарбах, ніби препод до мене присмикується. А що, правда!

Якимись правдами й неправдами  Тітов Роман Павлович домовився про мою перездачу через тиждень іншому викладачу. Ну як домовився – заплатив у деканаті комусь, він мужик пробивний, сам там вчився, контакти лишилися. Здогадуюсь, що це він  заради Нінки, а не мене, бали перед нею заробляє.  Я теж молоток!  Творчості мені захотілося, дурепі безграмотній. Слава голову запаморочила, усілася роман писати, начхала на іспити. Поки Нінка підручники почитувала вздовж та впоперек, я бестселер  строчила. Думала, що бестселер. Вийшла писанина вульгарна, нікому не потрібна. Ні, це не я себе так лінчую. Це мій коханий хлопець ( уже не коханий,  і не мій) таке ляпнув. Цікавий спосіб заспокоїти. Маман я, звичайно, не сказала, що іспит  внаглу завалила. У неї саме ейфорія з приводу бажаної вагітності. Накупляла різних тестів і милується двома смужечками, у блокнотика їх ліпить скотчиком, підписує свої відчуття, у інтернеті статті читає для слабкопомішаних мамаш на ранніх термінах вагітності. Її нервувати не можна – перший триместр найважчий, а вона ще  за класифікацією стара породілля, то має ходити (а краще – лежати), як кришталева ваза, обгорнута поролоном, ватою і такою повітряно-пузирчастою плівкою.  Мумія на збереженні! То як я можу маму нервувати?   Вітчим з неї пилючку здуває, як дізнається про мої проблеми – ще чого доброго викидень… Тоді вітчим мене очима одними загризе. Не самогубця я, не маю схильності до суїциду. Поворушила звивинами, де можна позичити грошей на перездачу. Звивини показали у бік Нінки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍