Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

—       Просто  стежиш, що робить і в кінці дня усе розповідаєш, - а що, нормально окреслений фронт роботи.

—    Ага, щось маю накопати, поки невідомо що навіть замовнику. Буває. В процесі розберемося. В спальню зазираємо? Ну так,  уточнюю діапазон повноважень. Жучки ставити?

—     Ставити, - стало гидко від такого, але що вже, якщо наважився, то «ол  інклюзів».

—    Думаєш, дружина твоя з ним зраджує? – Коля ніколи делікатністю не вражав.

—     Ні, думаю, що донька,- все одно потім з’ясується, то не приховував.

—    Навіть так?!!  Весело у вас, мужики!

—    Ага, ржу- не можу!

Як багато я дізнався з цих звітів! Ні словом сказати, ні пером описати…Кожного вечора з тремтінням рук і ніг відкривав  листа, що надходив  по електронці, і  гортав звіт. Відчував себе бабцею-збоченкою, що переглядає серіал і чекає на еротичну сцену. А її, блін, немає. Тільки якщо  у бабці розчарування, то  у мене радість розпливалася дурною посмішкою. У другому звіті серед фоток  побачив Нінчину тачку –змію. Виникла купка питань:

—    Кац, що з тачкою? – у слухавці пауза, думає, зважує, що брехати.

—    Менти знайшли,- нарешті народив  відповідь.

—    У тебе? Знайшли?

—    Уяви? І таке буває….- ні граму совісті, ні йоти каяття.

—    А чого мені не сказав? Чого мовчав? – капітальний наїзд.

—    Я думав, ти в курсі.

Я теж думав, що  в курсі. Виявляється, мимо курсу. Кац, йолоп, я його про одне питаю, а він мені рекламує Ромича. Причому, так підозріло його хвалить. Мама моя Рому хвалить.  Вдома Свєтка  теж на боці Ромки. Чим він їх усіх зачарував?

Відповідь у звітах. Ось чому він у свої сорок такий підтягнутий. Спортсмен ( ранками бігає, плаває, після роботи у тренажерку ходить), бізнесмен ( як папа Карло, до пізнього вечора працює, іноді  по темному додому повертається), уважний джентльмен ( Нінку в ресторани водить, квітки та шоколадки дарує, через калюжку й то переніс, зараза). Реально, мрія, а не мужик! Я вже  навіть повірив у його святість, а тут  Коля дзвонить:

—    Серьога,  Тітов у Львів зібрався. Мені за ним їхати?

—    А Ніна? – цікавлюсь, а серце вже колотиться.

—    Із нею.

—    На добу? – от вірю я завжди в краще.

—    Ні, на дві. Забронював готель «Саквояж», - розвіює усе краще Коля.

—    Два номери? – ще жевріє надія.

—    Один!- і ця надія луснула, як мильна бульбашка.

—    Двомісний з двома ліжками? -  хапаюсь за   нещасну соломинку, малюсіньку таку.

—    Ні, двомісний з одним великим ліжком. Сєрий, це взагалі-то номер для молодят,- добиває остаточно Коля. – Так мені за ним їхати?

—    Не треба, Коля. У тебе два дні вихідні. Я сам поїду,- поліз  на сайт готелю «Саквояж», щоб теж забронювати номер. А що? Давно у Львові не був. Красиве місто! А тут така нагода! Що, не чекали, голубки?  Тато їде, щоб вам скучно не було!