Ксенія Демиденко - Подаруй мені себе, Ксенія Демиденко

—    Нінок, я твій раб безмовний, виручай! – майже на коліна впала. Знала, що Нінка мала збереження.

—    Тань, мені не жалко, але напевно не вистачить. Я купила  Лідії Миколаївні  електром’ясорубку. Подарунок до ювілею. Але я у Роми попрошу,- свята людина, реально сестра. І до чортиків наївна. Вона йому сказала, навіщо гроші. Ні, він не жлоб, гроші дав і про перездачу домовився, але поставив умову – щоб Вадік, геній філософії, мені уроки давав, бо  сама я не здатна вчитися. Між рядками – не доганяю, причому, сильно. Погляд, поза, скривлені губи говорили, майже волали, що він сприймає мене як суцільне непорозуміння, що випадково навчається у престижному універі. Ото наче  на лобі проступають буковки: «За яке сало ти поступила туди?» Я не горда, пережила  хвилини ганьби й рентгеноподібного сканування Тітовим. Зате мова йшла не про допкурс  і перездачу у вересні, а просто про повторний іспит та ще й іншому викладачу. Це не усім на кафедрі дозволяється.  Взагалі – джек-пот! Три заняття з Вадіком все йшло нормально.  Починалося з вивчення теми. Вадік розказував, я слухала. Уважно, між іншим, проте, нічорта не розуміючи. Чи то голос у нього такий еротичний, чи  то я так сильно філософією переймалася, але спочатку залипала на його губах. Ну, розказував, губи ворушилися. Потім він залипав. Не на губах. Цілувалися до одурі і… Одним словом, починали «за здравіє»,завершували «за упокій». Повільно філософія влазила до моєї голови. Чесно кажучи, не влазила вона туди. Як дятел – не в кожне дупло преться, бо розуміє: влізти пів біди, а як вилазити? Ні, учитель гарний, учениця хренова.  А  воно ж  як: вчителі вчать, вчать, вчать, вчать, а потім бац –  розкажи й ти мені що-небудь, бажано- цікавеньке. Контрольна робота!

—    Він мене питає: «Як основні фактори впливають на розвиток філософії?»

А я у відповідь:

—    Робити людині не фіг було, то геморой собі вигадала – філософію й почала студентів безжально на першому курсі мордувати.

А виявляється правильно « емпіричний матеріалізм розширив кругозір і вимагав нової світоглядної установки…» Зрозуміло, що я нелєстно висловилася про філософію як непотрібну науку й мене було урочисто обізвано дурепою безграмотною й письменницею липовою. Хоч це й правда, але я образилася. Зняла обручку, яку  Вадік мені подарував, коли заміж кликав, і в лоба йому зафігачила. Стадія афекту, не інакше. Прогнала, виплакалася (релакс, без цього не можна, навіть пісня така популярна є « Поплакала і знов… фіалка…. розцвіла), і поставила ключове завдання: та без нього я ту філософію здам, у препода щелепа до підлоги прилипне й годину він її не зможе підняти після того, як я урочисто здам  іспит мінімум на 99 балів.  Вивчу усіх тих Спіноз, що вони думали й  що тринділи  від нічого робити. Який кретин тільки за ними все це записав і у підручник оформив? А жила  ж така скотина, а!

Сказати можна все, що завгодно, зробити – важко, бо не вдупляюсь я в ту філософію.  Читала книжку зранку до ночі. Читала б і вночі, але так у сон кидало від нудних постулатів, що падало моє виснажене тіло й засинало. Захисна реакція від надмірної кількості зарозумілих буковок.

А Нінка ж здала, вона може ні про що красивими словами говорити… довго.

—    Нінок, на тебе уся надія! Рятуй сестричку! – народилася у моїй голові ідея. Голь на видумки хитра! Дуже хитра.

—    Я  тобі буду розповідати точно таке ж, що й Вадік, нічого нового.  Ти в мене потім чимось пульнеш, дякую, не хочу,- Нінка реалістка, тому  розуміє, що  мене вчити – лише псувати. А ще вона знає мій ступінь авантюрності. – Ага, а ти й не хочеш, щоб я тобі розповідала, -  розумна й кмітлива. – Я не піду за тебе здавати.  Нас з універа попруть… - по очах моїх здатна читати. Рівень спілкування – дельфін.

—    Не попруть. Карамелькін ( правда ж, смішне прізвище у Кирила Петровича?) пішов у відпустку, іспит приймати буде Злобін Микита Анатолійович. Носатий такий. Він нашу групу в очі не бачив. У заліковій фотки немає. Нінок, безпрограшний варіант! Ти ж не хочеш,  щоб я ціле літо  до книжки була приліплена й не дописала гарячий роман про нереальне кохання, а?

Нінка пройнялася моєю проблемою. І усе начебто було продумано.  А як же людський фактор? І моя шалена популярність! Злобін маніакально помішаний на еротичних романах, як виявилося…. Нінка виявила. Вона  вийшла з універу вся червона, немов у солярій невдало сходила. Дивиться на мене й простягає заліковку. А там – 100 балів!!!

—    Які питання попалися? – верещу, цілую її, радію. А от вона не дуже радість афішує.

—    Повертів він заліковку в руках і спитав: «Ви – Кутузова? Ота, що  «Пристрасті у кущах бузини»  написала?

—    А ти що? – от же ж – нежданчик вийшов, хто ж думав, що я аж така популярна в універі?

—    Кажу, вона сама, музою прибита, натхненням задовбана!

—    А він? – і мене пробрало нехіло так.

—     Каже, якого біса я аватарку таку страшнючу приліпила, коли сама така гарна… Попросив змінити… І сцену пристрасті він  мені … тобі… трохи підкорегував, щоб краще читалося, - і простягає мені списаних п’ять листочків зошитних у лінію….- сіли з Нінкою на лавку, почитали – срамота…але так бомбезно написано…

—    А ти? – аж коліна затрусилися. Злобіну мій твір сподобався.

—    Забрехалася, аж гикавка напала. Водички приніс. І навчив справжньому французькому поцілунку, щоб правильно його описувала….

—    Да ну-у-у….. Ти і Злобін? Цілувалися?

—    Виходить, що ти і Злобін. Від співавторства з ним я відмовилася,- категорично заявила Нінка й ледве не розревлася: - Це виходить, я Ромі зрадила?

—    Тупенька, ти мене врятувала і дала фору багатьом дівахам. Поцілуватися із Злобіним мріє пів  універу, тобто усі студентки –дєвки. Сподобалося?

—    Ні! Ромка краще цілується. Але тепер він образиться і …я не знаю. Мені так соромно.

—    Чого це він має ображатися?  А хто йому розкаже? Мовчи і диш. Нехай це буде маленький секретик. Пікантний, але… Злобін думає, що цілувався зі мною, - довелося Нінку тягти в ботанічний сад, годувати морозивом, щоб вона охолола.