Ліра Куміра - Мама для дракончика, Ліра Куміра

- Дякую. Спасибі вам величезне, - здається, я тепер знаю, що повинна сказати своєму чоловікові перед вівтарем.

- Завжди будь ласка. А ще, якщо раптом надумаєш тікати, то виходи з храму на такий випадок перекриті, - я здивовано витріщилася на жінку. - У нас не надто полюбляють "Наречену-втікачку" *, навіть якщо в головній ролі буде імператриця, нехай і тимчасова, - жарт я оцінила, і пообіцяла не прориватися з боєм, а стійко витримати всі тяготи майбутньої дружини регента.

На цьому настанови колишньої першої леді імперії закінчилися, як власне і мої приготування, і ми вирушили до центрального храму столиці, зайнявши свої місця у неперевершеній "крилатій" кареті нареченої.

Уф... Здається, почалося.

***
Двері відчинилися зі скрипом, і я зробила крок у приміщення, залите м'яким світлом свічок. По обидва боки від доріжки розташовувалися зайняті драконами лавки, а попереду на мене чекали Кіріан, служитель храму і вівтар. Усе, як у канонічній історії зі щасливим кінцем, от тільки відбувалося це не на екрані телевізора з черговою героїнею, а зі мною. Це я вже без п'яти хвилин дружина.

Руки трохи тряслися, а ноги так і поспішали зробити крок убік. Все, як і казала Елеонора, от тільки за її ж словами робити цього в жодному разі не можна. Досить уявити собі, що мій чоловік усього за кілька кроків і так само нервує, як і я. А отже, я просто зобов'язана пройти весь цей шлях разом із ним.

Зрештою, рятувати світ я не боялася, зате виступити в ролі нареченої - дуже навіть.

Тим часом відстань між нами скорочувалася, і ось я вже стою навпроти найбажанішого чоловіка на Діанії. Кір узяв мене за руку, і я перестала трястися, ось так просто все зупинилося в один момент.

- Діти мої, ми зібралися тут, щоб закарбувати обряд істинного єднання двох душ. Споконвіку боги дарували нам можливість знаходити щастя в очах своєї пари, і ось зараз, через мільйони прожитих днів ми не втратили цю здатність. І я радий сповістити про те, що на небосхилі Буття знову запалає зірка кохання, дарована нашому світові божественною благодаттю, - я застигла, уважно вловлюючи кожне слово, сказане служителем храму. - Пам'ятайте, що Вічність має властивість обриватися в будь-який момент, і ніколи не прагніть забрати в іншого хоча б мить його щастя.

Усі притихли, кожен немов би зараз був десь далеко, і кожен із присутніх ставив своє запитання Всесвіту, намагаючись отримати точнішу відповідь.

- Я, Кіріан Веалірійський, беру в дружини Світлову Ліну і зобов'язуюся поважати і оберігати свою дружину, шанувати її і слухати, а найголовніше - чути те, що вона мені говорить. Ліна, ти моє життя, моя віра і мій порятунок. Я вдячний Долі за те, що вона подарувала мені тебе, і благаю богів подарувати мені можливість завжди бути поруч, у кожну мить нашого життя відчувати тебе і ніколи не втрачати нашої сполучної нитки, - мій наречений простягнув уперед другу руку, пропонуючи довіритися йому повністю, і я нізащо в житті не відмовлюся від нього.

- Я, Ліна Світлова, беру в чоловіки Кіріана Веалірійського і зобов'язуюся завжди і в усьому підтримувати свого чоловіка, бути йому не тільки дружиною, а й другом, розуміти й приймати не тільки достоїнства цього чоловіка, а й його недоліки. Перед богами і людьми я присягаюся, що ніколи не відпущу його руку і постараюся з гідністю пройти цей шлях поруч зі своїм чоловіком, - на останніх словах Кіріан притягнув мене до себе, міцно обійнявши, і подарував мені просто неперевершений поцілунок.

- Кхм... Силою, дарованою мені Богинею Кохання та Вірності, я оголошую вас чоловіком і дружиною. Можете не соромитися, і цілувати свою дружину, - усміхнувся служитель храму, але ми вже практично його не слухали.

І яке ж було моє здивування, коли світ навколо нас нібито зник, а весь простір заповнило біле світло, серед якого ми побачили неясну тінь і до нас пролунав м'який голос:

- "Щастя вам, діти мої. Своїм коханням ви врятували цей світ, але майбутнє мінливе, і ви маєте не забувати, що багато що залежить від ваших вчинків, тож будьте уважними й обережними", - слова затихли, а разом із ними картинка світу повернулася, і ми почули з усіх боків привітання наших рідних і близьких.

Після недовгих вислуховувань привітань і побажань ми по черзі обійняли Філіпа, який увесь цей час був поруч з Елеонорою, і пообіцяли синові, що щойно видасться спокійний день, ми обов'язково проведемо його втрьох, а поки що ми отримали просто шикарний подарунок від Ради: друга половина дня була повністю в нашому з Кіріаном розпорядженні, і нас обіцяли не чіпати навіть у крайньому разі, хіба що на Діанію падатиме комета, чого в принципі не повинно статися з огляду на те, що на небосхилі не було помічено сторонніх тіл.

- Тільки ти і я, уявляєш? - Мій чоловік вніс мене на ґанок тепер вже нашого столичного особняка і поспішив перетнути хол, щоб якнайшвидше опинитися в нашій з ним спальні. - Увесь день, що лишився, до самого ранку, моя імператрице, - шалені іскри блукали в очах мого чоловіка, і я притиснулася міцніше, потягнувшись до його губ.

- О, і чим же ми займемося в цей час, Ваша Світлосте? - Чи варто було звернутися до чоловіка як до правителя, нехай навіть і тимчасового. Хоча яка в принципі різниця?

- Ммм... У мене тут є декілька ідей, якраз збирався вам їх показати, - я якось швидко опинилася на ліжку поверх покривала, а Кір тим часом вже позбавляв мене взуття, по черзі поцілувавши обидві моїх ноги. Кхм...

- Може спершу в душ? - Не те щоб я надто "завонялася" за цей час, але все ж таки.

- Ні, туди ми потрапимо набагато пізніше. А зараз... - тканина на моїй сукні затріщала, і я, здається, втратила основну її частину.

- Кохаю тебе, - остання зв'язна думка в моїй голові, і я розтанула в ніжних обіймах свого чоловіка.

*"Наречена-втікачка" - романтична комедія режисера Гаррі Маршала з Джулією Робертс у головній ролі.