Сергій Ухачевський - Чужа гра

— У ти-я никто, нахуй не спрашивает. Будешь работать, а не будет результатов — заработанное вернешь с про-ацентами. И доведется работать с Цыганом!

— Он мєня чуть нє пристрелів, а нє?

Колеги зареготали.

— Это твои про-аблемы.

За столом Петько зголодніло запихався салатом, до кінця не прожувавши, сказав:

— Йобты, на этой неделе надо добить «красный пояс». У нас там рейтинг никакой. Боровицкий! Че ты, нахуй пьешь и пьешь! Целую неделю встречи с избирателями. Как у ти-я в этих областях?

— Явка людєй на мітингі будєт, помєщенія єсть, нахуй, наші люди будут задавать вопроси. Глави виборчих комісій — з нами…

— Наша область пройде на ура, — пообіцяв Швець.

— Йобты, она мало чë решает, — махнув рукою Петько. — чë с агитацией? — до Шлапака.

— Тіражі з кампроматам на нашіх канкурєнтов гатови. «Сєльськіе вєсьті», «Комуніст», «Таваріщ», — порядок, а нє?

(А ще видав під шумок додаткові номери своєї газети з компрометуючими матеріалами, які підганялися під кожен регіон і мали опинитися в поштових скриньках жителів восьми областей. Заробляв на цьому двадцять тисяч доларів.)

— Че, нахуй, с артистами? — поцікавився Петько, сп’янівши.

— Вас будут саправаждать звйозди естради, — пообіцяв Шлапак. — Ми дажє гімн создалі, — і наспівав: — «УПЕВнено, УПЕВнено веде у майбуття команда, що не зрадить нас сьогодні й повсякчас, і ти проголосуй, бо це — твоє життя»…

— Хуйня какая, — дослухав до кінця Петько, — Надеюсь эти пробляди лучше поют, чем ты.

— Воні споют на ґранд фіналі, со свєчами в руках. Канцєрти пракрутят на мєсних каналах.

— Када пройдем, — пообіцяв Петько, — подарю каждому по машине.

Швець сьогодні не пив, був неговірким, дивився на колег з-під лоба. Деметраш запитав, що сталося. Петько вирішив:

— Старый опять решил бросить пить, нахуй. Может и баб не будешь трахать?

— Через тиждень, бл, такий день, вирішується доля, а ви думаєте про дівок, мать вашу!

— Йобты, че грустить?! Бабок — куча, здоровья — туча. Гуляем!

— Вчора вночі вбили Нарочицького!

— Издох Максим, — и хуй с ним, — вирішив Петько, — засунули в гроб, — мать его йоб!

— Невідомо, як це позначиться на виборах!

— Йобты, не важно, кто как голосует, а кто подсчитывает голоса! Выпей лучше за упокой души своего заместителя, — і до Романа:

— После того, как Киря разрядил в тебя пистолет, нахуй, ты на что-то способен? Или секс под дулом не возбуждает?

— Какий там секс? — відмахнувся, хтиво ковтнувши слину. — В пєрвую чєрґу работа!

— Йобты, ща покажешь какой ты работник.

Кірцун їв, як свиня, залишив у тарілці купу недоїдків. Відсунув від себе, понюхав кокаїну і наказав Боровицькому: «Запускай»!

Наступного дня Максимів отримав інформацію про «високу» зустріч на дачі. Роман, перебуваючи під враженням від нічних пригод, розповів про сексуальну оргію.

— З твоїх сексуальних походеньок сміється вся Україна! — реготав Максимів. — Як тільки не пристрелив Кіря?! Думай, що робиш, ще СНІДу якого підхопиш, як нам без тебе?

— Сплюньте! — поплював Роман.

—… Скільки ти заробив на газетах, що віддрукував для УПЕВу?

— Нічого.

— Половину «нічого» переведеш на наш рахунок. І покажеш платіжні доручення. Якщо сума мені здасться малою, завтра в тебе будуть звірі з УБЕЗу, дупу роздеруть на німецький хрест!

Роман вийшов з кабінету, мало не плачучи. Тільки заробиш — половину віддай. На вулиці з мобільного зателефонував до Оленки: «Як ти»? — «Не встаю з ліжка. Лікарі кажуть, це невроз, а мені здається, — щонайменше інфаркт. Серце б’ється, як автомат». — «Що будемо робити»? — «Вирішуй сам». — «Нам більше не можна бачитись». — «Ти не мужчина, ти — шмата», — роз’єднала зв’язок.

Замислився. Грошенят назбирав, може, час мастити п’ятки салом? Але Петько обіцяє зарплату, машину… Та й перспективи. А на наступних виборах можна й собі у депутати пропхатися.

Розмова з Бацилою не вдалася. Він не хотів об’єднувати свої сили з Кіркуєвим. Його вдовольняло те, що мав: бригаду, торгові точки, повій і дружбу Петька.

Валентин попрощався з ним. У кафе на нього чекали Астаф’єви.

— Валік, чьо кіпєшуєш? — не розумів Мишко. — Нє прашол на виборах — не шукай на жопу пріключєній!

— На моей территории убили Вовку! С меня спросят…

— Мєнє гаварилі, шо Князь бил в Тєрнополє, — нагадав Сашко.

— Это хорошо, — зрадів Валентин. — Завтра, чтобы все пришли на похорон. Потом поеду на переговоры с Сенцовым. Возьму с собою Надюшу, надо ее показать врачам! И поговорите с Олэнкой, она мне задолжала пятнадцать штук. Выбейте все до копья…

На похороні Нарочицького сторонніх та рідних не було, лише колеги, представники державних організацій. Ховали на видноті. Дещо далі біля труни батька Кіркуєва зібралося чоловік сто — братки з дружинами, кілька повій.

Після похорону Валентин зателефонував до Сєнцова:

— Не знаю, як ви збираєтеся викрадати тіло Володьки, — вони поховали його при в’їзді на цвинтар.

П’яний Сєнцов ледь балакав:

— Коли ми повернемося в Україну, перевеземо його останки і поховаємо в кремлівській стіні!

— Я знаю, хто його хлопнув… Повернувся Князь.

— А не ти?!

— Ти що, до чортиків допився?! Мене того дня не було в місті!

— Привези Князя сюди, поріжу на шматочки!

— Мої люди його шукають. Завтра буду в тебе. Є розмова.

Валентин мав довести свою потрібність для компанії Сєнцова, не зважаючи на програш у виборах. Чому відкликав людей