Володимир Кільченський - Присмак волі

не дістанеться!» Було вже зрозуміло, що фортуна повернула у бік нападаючих, і все частіше лунали переможні вигуки козаків: «Отримав? Знайте наших! Так тобі і треба! Здавайтеся, ляхи!» Андрій погукав Павла і запропонував злазити з «дуба». Той засміявся і погодився.

До фортечної стіни продовжували прибувати гурти атакуючих, і хлопці вирішили не відходити від своїх веж, чекати розпорядження десятника. А в замку вже звідусіль чулися звитяжні вигуки перемагаючих. Постріли рушниць лунали все рідше, перестали бахкати й гаківниці.

Сонце вже добряче підсвітило небо, і було добре видно, як у фортеці мелькали тіні атакуючих, і от нарешті звідусіль стали долинати голоси сотень переможців: «Наша взяла! Хвала Ганжі! Наш Лодижин!», а подекуди лунав хвацький свист майстрів цієї справи.

Четверо козаків радісно плескали один одного по плечах і раділи цій перемозі, в якій бачили і свій внесок. Добре, що залишилися живими. Тепер вони, посміхаючись, пішли до своїх коней. А вже й оголосили про збір тих, хто лишився живим після штурму Лодижинської фортеці.

Вони першими підійшли до обозних і розібрали своїх коней. Оглянувши Орлика, Підлужний приліг поруч із возом, очікував, коли збереться решта товаришів. Ось уже прийшли Макар з Кузьмою, з прикрістю розповідали, що під час приступу козаки з десятки Петра десь розпорошилися і про долю декого з них вони нічого не знають. Через якийсь час повернулися ще двоє козаків, і всі завалилися спати просто під возом. Хлопці були вкрай виснажені і нічого не знали про інших, навіть про Петра Гусака.

Усі лежали, дрімаючи, та чекали свого десятника, і коли був поклик сотників іти ховати забитих, козаки залишилися на місці. Обозні принесли води, і хлопці стали вмиватися, змивати з одягу бруд та криваві плями. У Макара було декілька порізів, і його старанно підліковував Кузьма, прикладав траву на рани. У решти були синці та незначні подряпини, і козаки допомагали один одному привести себе до ладу.

Підлужному і трійці сагайдакерів було трохи незручно від того, що в них на тілі ані подряпини. Вони відійшли від табору, стали підшукувати підходящі гілочки з дерев та очерету для стріл. Нарешті прибув посильний з повідомленням, що Петро Гусак поранений, а десятником буде Макар Пилипенко. Усе було зрозуміло, і Макар заходився збирати вцілілих козаків. Забравши зброю, хлопці вирушили до свого місця в таборі.

Знову разом 

Розташувавшись поблизу річки Клебань і забувши про відпочинок, стали заготовляти заряди та стріли для нового бою. Ближче до вечора все владналось, і кухарі стали всіх згукувати до вечері. Про двох своїх товаришів вістей не було, і тому справили тризну по убієнних у цій битві та згадали добрим словом десятника Петра.

Уранці в таборі вже збирали похоронні гурти з обозних, а полонених поляків повели до замку, щоб ті довкола нього поховали своїх забитих товаришів.

Макар Пилипенко вирішив дізнатися, де зараз вигоюється Петро Гусак, отримати вказівки про наступні дії десятки, яку ще треба поповнювати трьома молодцями. Андрій та Санько спробували відшукати Івана Ярового, тож стали розпитувати, де він зараз. Через деякий час таки знайшли Самарський курінь, і на їхню радість побачили Івана, живого та неушкодженого. Він сидів на колоді та набивав заряди до ладівниці.

— Здоров був, Іване! З перемогою тебе! — привіталися хлопці.

Яровий подав їм по черзі руку. Побачивши Івана не в доброму гуморі, Андрій стривожено запитав у нього:

— Чому ти, друже, такий невеселий?

Іван нахилив голову, тихо промовив:

— Цієї ночі багато наших, самарських, полягло... Ми йшли просто на ворота, там майже половина й залишилася лежати...

— А як ти?.. Навіть не поранений... — промовив Санько.

Іван відповів на це:

— Мене після отого клятого поранення позаду поставили зброю заряджати, от я й лишився...

«Ой за темними лісами Лежить козак застреляний. Лежить козак застреляний, Ще й кровію обілляний. Нема кому потужити, По козаку подзвонити. Дзвонять коні підковами, А козаки шабельками, Чорний ворон крилоньками, А матінка — слізоньками. Не плач, мати, не журися, Бо вже твій син «оженився»: Узяв собі царську дочку — В чистім полі могилочку, Узяв собі два музики — В чистім полі два патики...»

Хлопці скинули шапки, засумували за своїми земляками. А потім Підлужний звернувся до Івана:

— Мабуть, ще нескоро ми на передньому краї воюватимемо... Давай, Іване, переходь до нас. Нам троє хлопців потрібні, та й десятник поранений...

Яровий уже