Пауло Коельо - Переможець завжди самотнiй

створювати власні моделі. Проте робота давала їй іще одну втіху: вона подорожувала, відвідуючи салони високої моди, зустрічалася з цікавими людьми й саме тоді познайомилася з Хамідом. Але навіть сьогодні вона не знала, чи кохає його — якби її про це запитали, то найімовірнішою відповіддю була б: «Ні». Але вона почувала себе зручно й затишно поруч із ним. І не мала чого втрачати, коли він признався, що ніколи досі не зустрічав такої жінки, як вона, й запропонував жити разом. Вона не мала дітей. Її чоловік, як то кажуть, одружений зі своєю роботою і навряд чи й помітить її відсутність.

«Я все покинула, — сказала Єва (він почув це на одному із записів). — І не шкодую про своє рішення. Я зробила б те саме, навіть якби Хамід — усупереч моїй волі, до речі, — не купив чудову віллу в Іспанії й не записав її на моє ім’я. Я зробила б те саме, навіть якби Ігор, мій колишній чоловік, запропонував мені половину свого статку. Я зробила б те саме тому, що не хочу більше боятися. Якщо один із найжаданіших чоловіків світу хоче бути поруч зі мною, то я, либонь, краща, аніж про себе думаю».

З іншого запису Ігор довідався, що його кохана переживає дуже серйозні психологічні проблеми.

«Мій чоловік утратив розум. Не знаю, що його до цього довело — війна чи перенапруга, спричинена надміру тяжкою працею, але він вважає, що спроможний розуміти наміри Бога. Перш ніж його покинути, я відвідала психіатра, сподіваючись, що той допоможе мені ліпше його зрозуміти, зрозуміти, чи залишається якась можливість зберегти наші стосунки. Я не вдавалася в надмірні подробиці тоді, щоб не надто скомпрометувати його, не стану вдаватися в подробиці й тепер, у розмові з тобою. Але думаю, він спроможний на жахливі вчинки, якщо переконає себе, що робить їх в інтересах добра. Психіатр мені пояснив, що багато великодушних людей, які співчувають своєму ближньому, іноді спроможні цілком змінити свою поведінку. На цю тему було здійснено кілька досліджень, і така зміна поведінки дістала назву «ефекту Люцифера», за ім’ям найулюбленішого янгола Божого, якому зрештою захотілося зрівнятися могутністю із самим Богом».

«А чому це з ним сталося?» — запитав інший жіночий голос. Проте відповіді немає, на цій фразі запис закінчується.

Певно, час для нього було розраховано невдало.

А Ігорю дуже хотілося б почути відповідь. Бо він знає, що в нього не було наміру зрівнятися з Богом. Бо він упевнений, що його кохана вигадала цю теорію для самої себе, мабуть, вона хотіла б повернутися, але боїться, що він не прийме її. Звісно, йому доводилося вбивати людей із необхідності, але який це має стосунок до їхнього шлюбу? Ігор забрав не одне життя на війні, бо солдати мають офіційний дозвіл убивати. Він убив ще двох або трьох осіб, бажаючи їм кращої долі, бо вони втратили спроможність жити достойно. А в Канні він убивав тільки тому, що мав виконати свою високу місію. І ту, котру кохає, він убив би, коли б зрозумів, що вона збожеволіла, що збилася зі своєї дороги і стала руйнувати власне життя. Він ніколи не дозволив би, аби втрата розуму затьмарила їхнє чудове й наповнене великодушною шляхетністю минуле.

Він убив би ту, котру кохає, тільки для того, щоб урятувати її від тривалого і болісного саморуйнування.

Ігор дивиться на «мазераті», що зрештою зупиняється навпроти нього, в забороненому місці. Це безглуздий і незручний автомобіль; у місті, попри свій потужний мотор, він змушений їздити з тією самою швидкістю, що й інші машини, для путівців він надто низько посаджений, а на автострадах — надто небезпечний.

Чоловік віком років п’ятдесяти — але який хоче, щоб йому давали тридцять, — відчиняє дверці й виходить, що коштує йому неабияких зусиль, бо дверці надто низькі. Він заходить до піцерії й замовляє там «quattro formaggi»,[3]щоб забрати із собою.

«Мазераті» й піцерія. Це речі несумісні. Але іноді вони сполучаються.

Спокуса повертається. Але тепер вона вже не говорить йому про прощення, великодушність, не умовляє його забути про минуле і йти далі своєю дорогою — тепер вона нашіптує йому сумніви. А що як Єва розповідає своїй «подрузі» правду й вона справді була розчарована й нещаслива у шлюбі з ним? Що як, попри свою велику любов до нього, вона вже провалилася у прірву хибного рішення, як це сталося з Адамом у ту мить, коли він узяв запропоноване йому яблуко й накликав прокляття на весь людський рід?

Ігор усе продумав, усе спланував, повторює він собі чи не в тисячний раз. Його задум полягає в тому, щоб вони повернулися звідси разом, не дозволивши, щоб таке нікчемне слово, як «прощай», могло остаточно зруйнувати їхнє спільне життя. Адже не випадає сумніватися в тому, що кожне подружнє життя переживає моменти кризи, здебільшого після вісімнадцяти років.

Але також відомо, що добрий стратег мусить постійно змінювати свої плани. Ігор знову надсилає повідомлення по мобільному телефону лише для того, аби переконатися, що воно дійшло. Підводиться й проказує молитву, просячи, щоб йому не довелося пити з чаші зречення.

Душа маленької продавчині кустарних сувенірів витає поруч із ним. Він тепер розуміє, що вчинив несправедливість, адже йому нічого не варто було зачекати, коли з’явиться гідний суперник на зразок того псевдоатлета з волоссям кольору червоного дерева. Або поки випаде нагода врятувати ту чи ту особу від подальших страждань у її житті, як та жінка, яку він убив на пляжі.

Проте дівчина з густими бровами витає поруч із ним, ніби свята, і просить його не каятись. Він учинив правильно, бо врятував її від майбутніх страждань і майбутнього болю. Її чиста душа потроху відганяє від нього Спокусу, даючи йому зрозуміти: він прилетів до Канна не для