Ксенофонт - Анабазис. Похід 10000 еллінів

дорогу з усіма причетними до цієї справи особами. Прийшовши до Медосада, Хармін заявив: «Медосаде, якщо ти хочеш нам сказати — говори; у противному разі говорити будемо ми». /16/ Тоді Медосад сказав, на цей раз дуже сумирно: «Я лишень кажу — і Севф говорить те ж саме, — що наші друзі цілком слушно не мали б зазнавати від вас якоїсь шкоди. Адже та шкода, якої ви заподіюєте їм, ви робите її і нам, бо ж вони належать нам». /17/ «Ми, — сказали лаконці, — підемо звідси тоді, коли люди, які забезпечили вас усім цим, отримають платню. А якщо вони її не отримають, то ми й тепер (після твоїх погроз) прийдемо їм на допомогу і покараємо тих, хто скривдив їх всупереч своїм клятвам. А якщо такими виявитеся ви, то спочатку будемо мстити вам». /18/ Ксенофонт сказав: «Медосаде, чи не дозволите ви тим людям, у чиїй країні ми перебуваємо і яких ви маєте за друзів, вирішити, кому слід покинути країну, вам чи нам?». /19/ Той із цим не погодився, але наполягав на тому, щоб обидва лаконці пішли до Севфа за платнею, кажучи, що, на його думку, Севф піддасться вимозі. У разі ж, коли той відмовиться, він пропонував послати разом з ним Ксенофонта, причому обіцяв свою підтримку, але просив не палити сіл.

/20/ Відтак послали Ксенофонта разом з найбільш підхожими для цього особами. Прийшовши до Севфа, Ксенофонт сказав: «Севфе, я прийшов до тебе не з вимогами, але для того, щоб довести, наскільки зможу, як безпідставно ти зненавидів мене за за настирливе випрошування для солдатів обіцяного тобою із власної волі. /21/ Адже я гадав, що для тебе не менш корисно віддати обіцяне, аніж для них отримати його. /22/ І насамперед — хто як не елліни, з допомогою богів зробивши тебе царем великої і людної країни, піднесли тебе на висоту, доступну для всіх поглядів, і ти не можеш тепер утаїти ані хороших, ані поганих своїх учинків».

/23/ «Для такої людини, я міркую, дуже важливо уникати докору в тому, що вона не віддячила своїм благодійникам, відіславши їх від себе. Важливо також почути похвалу з уст 6000 чоловік, а ще важливіше ніколи не зрадити своєму слову. /24/ Адже слова людей, не гідних довіри, залишаються марними, безсилими і зневажуваними, а слова людей, відомих своєю любов’ю до правди, коли ці люди просять про що-небудь, можуть подати їм те, що іншим дає сила. А якщо вони хочуть упокорити кого-небудь, то, на мою думку, самі погрози настільки дієві, як накладені іншими особами покарання; і одними обіцянками подібні люди досягають того, що отримують інші завдяки грошам».

/25/ «Згадай, чи дав ти завдаток, уклавши з нами спілку? Я стверджую: ти нічого не дав, але оскільки ми вірили твоїм обіцянкам, у твою чесність, ти переконав таку силу людей вирушити в похід разом з тобою і підкорити тобі царство, що коштує не 30 талантів, які — така думка солдатів — мають вони отримати від тебе, а незмірно більше. /26/ І невже за такі гроші можна купити як довіру до тебе, так і здобуте тобі царство? /27/ Потім пригадай ще, якого великого значення ти надавав тоді завоюванню твоїх теперішніх володінь. Я певен, ти тоді значно дужче жадав домогтися того, що тепер вже досягнуто, аніж отримати навіть незмірно більше грошей, ніж згадана сума. /28/ Я гадаю, що для людини набагато згубніше і ганебніше не втримати того, чим вона володіє, аніж зовсім цим не володіти, цілком так само, як незрівнянно гірше з багатого перетворитися на бідного, ніж ніколи не знати багатства, і значно прикріше з царя перетворитися на звичайну людину, ніж ніколи не царювати. /29/ І хіба ти не розумієш, що твої теперішні піддані не з прихильності до тебе визнали твою владу, а з примусу, і що вони спробували б стати вільними, якби їх не стримував страх. /30/ Чи ж не думаєш ти, що вони боятимуться тебе більше і поведінка їх стосовно тебе буде розважливішою, якщо вони переконаються, що ці солдати або зовсім тут залишаться за твоїм наказом, або будуть готові до тебе повернутися, коли це буде потрібно, і якщо вони водночас знатимуть, що й інші воїнські загони, дізнавшись від цих солдатів багато про тебе хорошого, швидко прийдуть сюди, коли ти цього забажаєш? Невже ти думаєш, що вони будуть слухняніші, якщо, зважаючи на нинішні події, вони зрозуміють, що інші війська, не довіряючи тобі, відмовляться прийти сюди, а ці солдати прихильніші до них, аніж до тебе? /31/ Крім того, вони ж підкорилися тобі не тому, що поступалися нам у кількості, а тому, що у них не було вождів. Тебе ж, мабуть, підстерігає ще одна небезпека: вони можуть вибрати проводирем кого-небудь із тих людей, які почуваються скривдженими тобою, а то й навіть наймогутніших лакедемонців, особливо якщо солдати ладні з неабиякою охотою вирушити з ними в похід, за умови отримання від тебе обіцяного, а лакедемонці підуть на це, бо ж матимуть потребу у війську. /32/ І навряд чи можна сумніватися в тому, що підвладні тобі тепер фракійці охочіше пішли б супроти тебе, аніж за тобою, бо ж під твоєю владою їх очікує рабство, а в разі перемоги — свобода».

/33/ «Якщо ти вже так піклуєшся про цю країну, мов про свою власність, то чи не думаєш ти, що вона зазнає менше лиха, якщо ці солдати, отримавши належне, покинуть її у спокої, аніж коли вони залишаться тут як у ворожій країні, а ти будеш змушений виставити супроти них інше військо, численніше, яке теж потребуватиме провіанту? /34/ Коли у тебе будуть більші витрати: чи тоді, коли ти повернеш свій борг, чи коли борг залишиться за тобою і тобі ще доведеться утримувати за платню інше, могутніше військо? /35/ Щоправда, для Геракліда, як він заявив мені, і ця сума — величезна. Але ж у цей час тобі набагато легше було б роздобути і виплатити таку суму, аніж раніше, до нашого приходу сюди, видати навіть десяту її частину. /36/ Адже не кількість визначає при оплаті поняття „багато“ чи „мало“, а кошти того, хто платить і хто отримує. А твій щорічний прибуток тепер більший за вартість