Нестор Літописець - Літопис Руський. Повість минулих літ

Ковальські інструменти. 1,2 — молотки-ручники; 3,4 — молотки-сікачі; 5 — молоток для тонкої роботи; 6–8 — кліщі; 9 — ковадло просте; 10 — ковадло з розтрубом; 11 — ковадло на колоді.

«А після цього царствував син його, на ймення Сонце, — що його зовуть Дажбогом, — сім тисяч і чотириста і сімдесят днів, — себто буде двадцять з половиною літ. Єгиптяни бо не знали іншого числення: ті по місяцю числили, а другі […][708] днями вели лік рокам; число ж дванадцять місяців вони узнали потім, відтоді, як стали люди данину давати царям. Цар Сонце, син Сварогів[709], себто Дажбог, був же мужем сильним. Почувши від когось [про] одну жону з єгиптян, що була багатою і сановитою, і про одного, який, захотівши блудити з нею, шукав її, намагаючись узяти її, він, [цар Сонце], не бажаючи порушити закону отця свого Сварога, узяв із собою кількох мужів своїх [і], узнавши час, коли вона перелюбствує, вночі напав на неї. Він не застав [того] мужа з нею, а її знайшов, коли вона лежала з іншим, з яким ото хотіла. Отож, схопивши її, він, [цар Сонце], і мучив [її], і послав водити її по землі з ганьбою, а тому перелюбникові одсік [голову]. І настало непорочне життя по всій землі Єгипетській, і стали його прославляти»[710].

Та ми не будемо наводити [цю] розповідь, а скажімо з Давидам: «Усе, що схотів, те сотворив господь на небі і на землі, в морі і в усіх безоднях, здіймаючи хмари од краю землі»[711]. Бо це й був кінець землі, що про нього ми сказали раніш[712].

У РІК 1115

У РІК 6623 [1115], індикта 8. Зібралися брати, руськії князі, Володимир, званий Мономахом, син Всеволодів, і Давид Святославич, і Олег, брат його, і надумали вони перенести мощі Бориса і Гліба; бо вони спорудили були їм обом [у Вишгороді] церкву кам'яну на похвалу і почесть мощам їхнім і щоб положити [їх тут].

Рештки фундаменту церкви Бориса і Гліба у Вишгороді. 1115 р.

План фундаменту церкви Бориса і Гліба у Вишгороді.

Спершу ж освятили церкву кам'яну, [місяця] травня вперший день, у суботу, а назавтра, у другий день, перенесли святих.

І було зборище велике народу, що зійшовся з усіх сторін. [Прибув] митрополит Никифор з усіма єпископами — з Феоктистом чернігівським і з Лазарем переяславським, з єпископом[713] Микитою білгородським і з Даниїлом юр'євським, і з ігуменами — з Прохором печорським, і з Сильвестром, [ігуменом] святого Михайла [Видобицького], і Сава [був, ігумен] святого Спаса [на Берестовім], і Григорій, [ігумен] святого Андрія [Первозваного, і] Петро кловський та інші ігумени, і освятили вони церкву кам'яну. А коли вони одспівали обідню, вони обідали в Олега [Святославича] і пили. І було вгощання велике, і годували убогих і прочан три дні.

А як настав ранок, митрополит, і єпископи, ігумени облачилися в святительські ризи і, свічі запаливши, з кадилами запахущими прийшли до гробниць обох святих. І взяли раку Борисову, і встановили її на повіз, і поволокли [його за] вірьовки князі і бояри. Ченці попереду ішли зі свічами, попи за ними ішли, тоді ігумени, тоді єпископи перед домовиною, а князі з домовиною ішли межи оградами. І не можна було везти [її] через множество народу: вони ламали ограду, а інші навіть покрили були городські стіни і забрала, аж страшно було видіти [таку] силу народу. І повелів Володимир, ріжучи паволоки, мережива[714], [кидати їх і] біль розкидати народу, а також срібняки кидати людям, які сильно налягли, — аби легко внести [домовину] в церкву, — і тоді ледве змогли ввезти [її] в церкву. І поставили домовину посеред церкви, і пішли по Гліба. Таким же чином і сього привезли і поставили коло брата.

Тим часом сталася суперечка межи Володимиром і Давидом та Олегом, бо Володимир хотів їх поставити посередині церкви і терем срібний спорудити над ними обома, а Давид і Олег хотіли поставити їх у дві закомари[715]. «Де ото мій отець назначив», — сказав [Давид], — на правій стороні, де й були зроблені їм закомари. І сказав митрополит і єпископи: «Киньте жереб. Хай де зводять мученики, тут їх і поставимо». І на це була згода. І поклав Володимир свій жереб, а Давид і Олег свій жереб на святім престолі, і вийнявся жереб Давидів і Олегів. І поставили їх у дві закомари тії на правій стороні, де нині вони обидва лежать. Перенесені ж були святі мученики [місяця] травня у другий день із дерев'яної церкви в кам'яну у Вишгороді.

Знамення в сонці. Мал. XIII (XV) ст.

Вони оба є славою князів наших і заступниками землі Руської, що знехтували славою світу сього, а Христа возлюбили. Вони зволіли по стопах його іти, овчата Христові добрії, які, коли їх тягли на заколення, не противились, ні втекли од насильної смерті і тому із Христом воцарилися у вічній радості. І, дар зцілення прийнявши од Спаса нашого Ісуса Христа, вони щедро подають [його] недужим, які з вірою приходять у святий храм їхній, поборників отчизни своєї.

Князі ж, і бояри, і всі люди празникували три дні. І воздали вони хвалу богові і обом святим мученикам, і тоді розійшлися кожен до себе.

Володимир же окував обидві домовини сріблом і злотом і прикрасив гробниці їх, і так само й закомари покував він сріблом і злотом. І поклоняються їм люди, просячи прощення гріхів.

У сей же рік було знамення: щезло сонце і стало, як місяць, про що говорять невігласи: «Сонце хтось з'їдає».

У сей же рік преставився Олег Святославич, місяця серпня в перший[716] день, а в другий [день] він похований був [у Чернігові] в [церкві] святого Спаса, коло гробу отця свого Святослава.

Того ж року Володимир спорудив міст через Дніпро.

У РІК 1116

У РІК 6624 [1116]. Приходив Володимир на Гліба [Всеславича], бо Гліб пустошив був Дреговичів і [город] Слуцьк спалив. І не каявся він про це, ні покорявся, а ще проти Володимира говорив, осуджуючи його.

Печать Олега-Михайла Святославича. Печать Теофанії (Феофано) Музалон, жони Олега Святославича.

Володимир тоді, надіючись на бога і на справедливість,