Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Про що ви тут шепталися з Віркою? - запитує Марія, заглядаючись на себе у дзеркало.
- Ні про що.
- Я ж знаю, що ви від мене щось приховуєте.
- Та й знай собі на здоров'я! Ти і так не знаєш, що саме, - сміється Світлана.
- Бач, бач, яка ти! Я тобі все розказую, а ти мені - ні.
- Я тебе не прошу мені розповідати. Ти сама це робиш. Що там баба на кухні робить?
- Їсти варить.
- А що?
- Не скажу, хоч знаю.
- Та й не кажи... Розказати тобі?
- Що?
- Як що? Ну, те, що ми приховуємо з Віркою від тебе!
- Ти ж не хотіла.
- А тепер хочу.
- Зате тепер я не хочу.
- Ну, Марійка! Я вже настроїлась тобі розповісти, а ти не хочеш.
- Добре, розказуй уже, коли ти наполягаєш! Ну, чого ти шкіришся - розказуй! - сміється і собі. - Що то таке смішне?
- У-у. Мене просто сміх бере. - Встаючи з ліжка й ідучи до тумбочки. - Добре! У мене є хлопець.
- Хлопець? Тут?
- Ні, в Франківську.
- Він з твого коледжу?
- У-у. Він живе в місті.
- І де ви з ним познайомитися? - зацікавлено.
- На річці.
- Коли?
- Цього літа, в червні. Я тобі розказувала, що ми з дівчатами туди ішли.
- Угу.
- У одної дівчини була вилетіла, - як вона називається?
- Щелепа?
- Та ні, ти що.
- Коронка?
- Ага, коронка! Тому вона пішла додому і з нею її подружка, а ми з Таньою лишилися. Недалеко від нас загаряли двоє чоловіків і Таня попросила в них матрац надувний.
- Ти плавала на надувному матраці?!
- Угу.
- Класно! Я б теж хотіла. Шкода, що в нас тут немає такого.
- Угу, жалко. Танька так плавала - ти б знала!
- Як плавала?
- Вона хотіла з розгону випригнути на матрац.
- Ну, і що.
- Та не розрахувала вагу свого тіла - вона трохи товста була.
- Угу.
- І перелетіла через матрац, лише булькнула.
Марійка рознеслася сміхом.
- І втопилася?
- Ні, та де! Виринула, тож неглибоко було. Ти б знала, як я тоді ржала.
- Можу собі уявити.
- То так смішно було. Я чую, щось в воду ніби шубовснуло. Дивлюся на воду, а там тільки матрац і ноги стирчали.
- Ноги стирчали? Ну, вона дає! - регочучи.
- Я тобі кажу, то варто було уваги і того, що я туди пішла, бо я не хотіла іти. Мене Танька випхала. І Володьку... Ой!
- Його Володя звати?
- Я хотіла тобі в кінці сказати.
- І що Володя?
- Він теж не хотів тоді іти на річку. Його вмовив, навіть витяг з квартири Васька, його друг. Він живе недалеко від його дому. Це, мабуть, доля, що ми опинилися в одному місці і в той же час.
- Класно!
- Він мені спочатку не сподобався.
- Ні? Чого?
- Він трохи лисий.
- Лисий?
- Не смійся.
- Мамка казала тобі макогон не лизати, бо будеш мати лисого чоловіка.
- А він мені ще не чоловік. І чи стане ним - ще не відомо. Далі смієшся? Не смійся, бо ти теж макогін лизала, і то не раз.
- Ой! - припинивши сміятися. - А, то така правда, як вош кашляє! Так завжди мамка каже.
- Він мені спочатку видався якимось зеком, коли вони до нас підійшли.
- Зеком? Чого зеком?
- Він уже ж не пацан, а ще й лисина, хоч він тоді був дуже коротко підстрижений, майже налисо, тому лисина не була помітна.
- А скільки йому років?
- Він мені казав, що йому 23.
- Такий молодий.
- А потім уже признався і сказав, що йому насправді 25.
- Ну, це вже трохи старший. А чого він тобі зразу не казав? Нащо було брехати?
- Він боявся, що я з ним не схочу зустрічатися.
- А ти б не зустрічалася?
- Не знаю. То треба було тоді думати, а тепер, в цей момент я так не можу сказати.
- Які у нього очі?
- Карі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сестри назавжди, Маїра Цибуліна», після закриття браузера.