Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

Розділ 28. Пошкоджений корабель.

   Майже тиждень Фернандо не виходив із каюти. Якби не було відданих помічників, команда не раз могла б збунтуватися. Та кожен отримав добру частку, тим паче капітан виконав свою обіцянку, відмовитись від своєї частки, все розділивши порівну між матросами. Та й любили вони свого капітана. Адже не перший рік ходили під його командуванням. Його хитрість і майстерність у керуванні кораблем не раз рятували команду.

   Втім, цей тиждень Фернандо було начхати на те, що буде з ним. І якби все ж таки сталося непоправне, і його б вирішили стратити, він би прийняв  свою долю з байдужістю.

   Але життя йде, і потихеньку він почав розуміти, що годі оплакувати кохану. Потрібно жити далі. Вся команда була рада знову бачити його на капітанському містку. 

   Він стояв на шканцях та віддавав накази. Легкий вітер надував вітрила. На небі не було жодної хмарини. Фернандо дивився на безмежний океан. Хвилі легко ляскали об борти корабля. Іноді здавалося, що на горизонті з'являється контур корабля. Він подивився у трубу. Але нічого цікавого розглянути не вдавалося.

   Все йшло як завжди. Матроси спритно лазили по щоглах і переставляли вітрила, коли була потреба. Альфред командував матросами, та сварив тих, хто провинився.

   — Гей, баракуди! Швидше клешнями ворушимо! Куди ти акуляча голова це тягнеш? Шпангоут тобі у дупу! На бом-брам-реї повисиш за таке, лежень!

   Стів тим часом вихвалявся Еуресі та Хадчизону своїми перемогами на любовному фронті. З камбуза, де куховарив старий кок Дональд разом із помічником Маріо запахло чимось апетитним.

   Фернандо не переставав дивуватися, як кок з тих продуктів що залишились у трюмі завжди готує щось нове та смачне. Втім, якщо вчасно не поповнити запаси, то жодна вигадка не врятує. Доведеться доїдати залишки солонини та червивих галет. Та й вони можуть скінчитися.

   Марко голосно сперечався про щось із Геральдом, кремезним низькорослим матросом, з великою залисиною на голові. Вони обговорювали ремонт судна та заміну рангоуту. Марко показував співрозмовнику на ділянку бізані.

   Легкий морський вітер трохи освіжив голову капітанові. Фернандо вкотре зрозумів, що потрібний цим людям, його місце тут. Кохана дівчина назавжди залишиться у серці. І жодна красуня не замінить Габріеллу. Але його сім'я - це  команда, вірні друзі.

   Зав'язати з піратством та вирушити у невідомі далекі країни? Адже він так мріяв про це дитиною. Про далекі країни, а не про морський розбій. Але чи знайдеться в команді хоч одна людина, яка вирушить у похід просто так, без можливості отримати пристойний куш? Навряд! 

   Ну, хіба що Марко, або відданий йому кухар Маріо, або навігатор Родріго Азеведо, який бачив багато у своєму житті. Та й куди він вирушить? 

   Далеко на схід? Він не раз чув про небачені землі, і дивовижних тварин та рослини. Іноді мріяв про північ. Місця де плавають брили льоду, розміром з гору. У мить можна задубіти. Не те, що тут, у спекотних південних водах.

   Родріго був свого часу членом вченої ради. Освічена та культурна людина. Колись давно, у своєму минулому житті він не мав нічого спільного з незграбними та грубими чолов’ягами, які тепер стали йому вірними товаришами. 

   Неприємний випадок  змусив кинути родовий маєток та ховатися. Доля закинула його на піратський корабель. Його знання у навігації знадобились морським розбійникам.

   Фернандо дуже поважав цю людину. Але не розум і освіченість приваблювали у ньому. Родріго зберіг у собі ту вроджену шляхетність, яку помітно не за промовами та реверансами. Часто вони розмовляли вечорами. Обговорювали книги з історії та військово-морської справи.

   Роздуми капітана перервав марсовий. Він щось помітив вдалині та жестами показував це товаришам. Фернандо глянув у підзорну трубу. На горизонті ледве розгледів силует невеликої шхуни. Але їй не вистачало половини бізані, і на грот-щоглі було піднято тільки одне вітрило. Навіть здалеку помітив пробоїни в бортах та руйнування на кормі.

   Двоє матросів намагалися ставити вітрила, а точніше їхні залишки. Третій бігав палубою і щось кричав товаришам. Шхуна наближалася. Вже неозброєним оком було видно вітрила та уривки такелажу.

   На кораблі не було жодних розпізнавальних знаків.

Фернандо знав, що такий вигляд шхуни насправді може виявитися пасткою.

  На жаль, не рідкісні випадки, коли пірати зображували корабель, що зазнав лиха. А потім безжально грабували шляхетних моряків, які поспішили на допомогу.

   Капітан наказав зближуватися з невідомим судном. І бути готовим до неприємних сюрпризів. Життя серед піратів його багато чого навчило. Той же Гуляка часто використовував такі підступні хитрощі. Як і інші морські розбійники.

   Коли між суднами залишилося кілька кабельтових ( 1/10 морської милі = 185,2 метри) із «Нестримного» спустили шлюпку. На шхуні давно помітили їх та радісно жестикулювали.

   Фернандо уважно оглянув людей на палубі. Одягнені вони були в парусинові штани та розірвані сорочки. Літній чоловік, який командував матросами, був одягнений у довгий плащ та шкіряні чоботи. На палубу тим часом піднялося ще кілька людей. 

   Високий чоловік у синьому камзолі, з якимось згортком у руці, за ним крокував огрядний хлопець, і двоє хлопчаків не старше десяти років. Вони з радістю, але водночас з побоюванням дивились на корабель, що рухався в їхній бік. 

   Оскільки на «Нестримному» більшість гарматних портів була чудово замаскована, їх напевно прийняли за торговців. Та, Фернандо, поки і не збирався грабувати. 

   Через п'ять хвилин шлюпка була біля бортів шхуни. 

   Джим Хадчізон, з двома міцними матросами, піднявся на борт. Він встиг окинути поглядом палубу і людей, що зібралися на ній. З озброєння помітив чотири гармати, та дві бомбарди. Троє матросів були озброєні аркебузами та пістолями. Ще четверо тримали шаблі.

   — Раді вітати вас на борту «Кокетки»,— сказав пан у синьому камзолі.

   — З ким маю честь розмовляти?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍