Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

Глава 21. "Початок бурі"

Небо розкололося громовим гуркотом. Над землею зависли темні хмари, ніби сам світ затримав подих перед тим, що мало статися.

Астрід стояла посеред кам'яного кола, яке тремтіло від магічної сили. Вона відчувала кожною клітиною тіла, як простір навколо наповнюється напругою, мов перед ударом блискавки.

Локі стояв ліворуч від неї, очі сяяли холодним полум'ям.

Бальдр був праворуч, меч у його руках вловлював останні відблиски денного світла.

— Вони прийдуть будь-якої миті, — прошепотів він, не відводячи погляду від далекої лінії горизонту.

Локі всміхнувся куточком губ.

— А чого ти чекав? Вони люблять ефектні входи.

І вони справді з’явилися — тіні, що рухалися крізь густий туман, що оповивав рівнину. Фігури з важкими обладунками, з очима, що палали червоним світлом, як у вовків перед нападом.

Слуги Одіна.

Валькірії.

І не тільки вони.

Астрід бачила, як між ними ширяли інші істоти — розмиті силуети, схожі на привидів, що вібрували в повітрі, створені з самої темряви.

— Він послав їх за нами, — сказала вона, намагаючись приборкати страх.

— Він хоче нас зламати, — пробурмотів Локі.

Бальдр стиснув меч.

— Тоді ми змусимо його пошкодувати.

Валькірії здійнялися в небо, їхні голоси лунали, наче бойовий клич бурі.

А потім усе вибухнуло.

Блискавка розсікла небо.

Земля затремтіла під їхніми ногами.

І битва почалася.

Астрід ухилилася від удару, що пройшовся гострим поривом вітру по її щоці. Валькірія вдарила знову, її спис розрізав повітря зі свистом.

Бальдр відбив атаку мечем, спрямувавши силу удару вбік.

— Тримайся поруч! — закричав він, але голос потонув у гуркоті бою.

Астрід відступила, хапаючи ротом повітря. Вона не була воїном. Не такою, як вони.

— Локі! — крикнула вона, шукаючи його поглядом.

Він з’явився за спиною однієї з валькірій, мов тінь. Його рухи були плавними, хижими, наче він танцював у самому серці хаосу.

Одним порухом він випустив вогняний спалах, і валькірія закричала, коли її обладунок зайнявся полум’ям.

— Стій за мною, — пробурчав він, з’явившись поруч із Астрід.

— Я не буду просто стояти осторонь! — огризнулася вона, відчуваючи, як у грудях розливається лють.

Локі зухвало всміхнувся.

— Тоді тримайся міцніше.

Він схопив її за руку, і навколо них закружляв чорний туман.

За мить вони зникли.

І з’явилися в іншому місці — на високому виступі, звідки відкривався вид на криваву битву внизу.

— Це не гра, — сказав Локі, стискаючи її зап'ястя. — Це не історія з щасливим кінцем.

Астрід вирвала руку.

— Я знаю.

Її погляд зустрівся з його. Вона не бачила там звичного сарказму, тільки втому.

— Тоді вирішуй, хто ти в цій війні, — прошепотів він.

І Астрід зрозуміла, що вибір, який вона зробить, змінить усе.

Астрід дивилася вниз, на поле битви, що розгорталася перед нею. Вогонь пожирав землю, крики змішувалися з ударами металу об метал. Все, що відбувалося, здавалося сном—жорстоким, нестерпним, але все ж реальним.

Бальдр був там, у самісінькому центрі, його меч світився білим світлом, розсікаючи ворогів. Він рухався швидко, наче блискавка, і Астрід не могла відірвати від нього погляду.

— Якщо ти збираєшся стояти тут і милуватися ним, то, може, просто почекаєш кінця? — з глузливою усмішкою запитав Локі.

Вона метнула на нього розгніваний погляд, але не відповіла.

Щось холодне пройшлося її шкірою. Ніби погляд когось невидимого.

Астрід відчула, як щось змінюється.

— Локі…

Він уже бачив. Його очі звузилися, він обернувся в той самий момент, коли простір перед ними спотворився.

Чорний туман загуснув, і з нього випливли постаті. Не валькірії. Не воїни Одіна.

— Це що, ще одна частина твого плану? — процідив Локі.

— Ні, — прошепотіла Астрід, відчуваючи, як серце б’ється в грудях із шаленою швидкістю.

Це були тіні. Старші за богів.

Сили, про які вона лише здогадувалася.

— Вони прийшли по мене, — сказала вона, усвідомлюючи жахливу правду.

Локі вилаявся.

— Чудово. Просто чудово.

Темрява заговорила без слів.

"Вибір настав."

Астрід стисло заплющила очі, перш ніж зустрітися з ними поглядом.

— Я знаю.

І вона зробила крок вперед.

Темрява огорнула її, холодна, наче глибини стародавніх вод. Вона не могла дихати, не могла рухатися, але відчувала, як щось—чи хтось—проходить крізь її думки, перевертаючи їх, заглядаючи в найпотаємніші куточки її душі.

"Ти готова?"

Голоси змішувалися, множилися, накладалися один на одного.

Астрід відчула, як Локі наближається до неї, його тепло прорізало цей моторошний холод.

— Не слухай їх, — його голос був тихий, але напружений. — Вони обманюють.

— А ти? — прошепотіла вона, все ще стоячи непорушно. — Хіба ти не робиш те саме?

Локі стиснув зуби.

— Я обманюю всіх. Але не тебе.

Її серце стиснулося.

Темрява розверзлася, і перед нею постало щось... схоже на людину, але водночас зовсім не людське.

— Ми даємо тобі шанс, — прошепотів він, його голос був шовковистим і отруйним. — Вибір, що змінить все.

Астрід відчула, як тремтять її руки.

— Я не розумію...

— Розумієш. Просто не хочеш приймати правду.

Бальдр, що бився внизу, не помічав цього. Він був надто зайнятий битвою, надто поглинений боротьбою.

— Що ти хочеш від мене?

— Лише відповідь.

Їй здалося, що все навколо стихає.

Локі стиснув її руку.

— Не роби цього.

Вона перевела на нього погляд.

— А якщо це єдиний спосіб усе виправити?

Локі виглядав так, наче хотів щось сказати, але не зміг.

— Вибір має бути зроблений, — повторила темрява.

І Астрід зробила свій вибір.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍