Axolotl - Скривавлена зоря, Axolotl

— Що ти маєш на увазі? — запитав Бальдр, але його голос був обережним.

Астрід видихнула.

— Ви вважаєте, що воюєте через свою історію, через минуле, через свої принципи, — її голос зривався. — Але подивіться глибше. Всі ці події… вони були заплановані.

— Ким? — Локі схрестив руки, його обличчя залишалося незворушним.

— Ось у цьому й проблема, — сказала Астрід. — Я не знаю. Але кожен наш крок, кожне наше рішення було спрямоване, щоб призвести нас саме до цього моменту.

Вона глянула на Локі.

— Ти думаєш, що контролюєш ситуацію, що ти головний гравець у цій грі… Але що, якщо ти лише одна з фігур?

Локі звузив очі.

— Ти думаєш, що мною можна керувати?

Астрід зустріла його погляд.

— А якщо вже керують?

Бальдр мовчав, але його обличчя змінилося.

Астрід бачила, що він починає розуміти.

Його завжди вважали доленосним — тим, хто мав загинути і тим, кого мали оплакувати.

Що, як це теж була частина чужого задуму?

Локі ж був тим, хто змінював хід історії.

Але що, якщо він теж діяв за чиїмось правилами?

— Це безглуздо, — нарешті сказав Локі, але його голос був не таким впевненим, як зазвичай.

Астрід помітила це.

Бальдр теж.

— Якщо ми не знаємо, хто за цим стоїть, як ми можемо це зупинити? — спитав він, переводячи погляд між ними.

Локі видихнув і провів рукою по волоссю.

— Якщо це правда…

Він зупинився.

Астрід чекала.

— Тоді ми всі — маріонетки, — закінчив він.

І від цих слів їй стало по-справжньому холодно.

Бо що, якщо так і було?

Що, якщо все це — лише гра для когось більшого, ніж вони собі уявляли?

А що, якщо вони вже запізнилися, щоб щось змінити?

Вітер завивав у кронах дерев, немов шепочучи забуті істини.

Локі мовчав.

Бальдр напружено стискав кулаки.

Астрід відчувала, що щось змінюється—невидима сила, що огортала їх, немов спостерігач у темряві.

— Якщо ми не знаємо, хто тягне за нитки, значить, він сильніший за нас, — нарешті сказав Локі, схрещуючи руки.

— Або просто чекає моменту, коли ми зробимо наступний крок, — заперечила Астрід.

Бальдр зітхнув і подивився на неї так, як дивляться люди, які знають більше, ніж говорять.

— Ти знаєш щось, чого не знаємо ми.

Астрід заплющила очі.

Вона не хотіла цього говорити.

Не хотіла вірити.

Але шматки головоломки нарешті складалися докупи.

Вона різко відкрила очі й дивилася прямо на Локі.

— Той, хто тягне за нитки… не хтось новий.

Локі звів брови, але нічого не сказав.

— Ця гра розпочалася давно. Ще до того, як я дізналася про вас. Ще до того, як ми зустрілися.

Її голос лунав тихо, але впевнено.

Бальдр нахилив голову.

— І хто ж це?

Астрід стиснула пальці в кулак.

— Один.

Тиша.

Настільки щільна, що повітря здавалось застиглим.

Локі не ворушився.

Бальдр виглядав так, ніби почув найжахливішу істину в своєму житті.

— Це неможливо, — прошепотів він.

Але в глибині душі він уже розумів, що це правда.

Локі ж раптом розсміявся.

Це був сміх, у якому не було радості.

— Ну, звичайно, — він похитав головою. — Це завжди був він.

Астрід зустріла його погляд.

— Але чому?

Локі усміхнувся.

— Бо це завжди була його гра.

— Це завжди була його гра? — голос Астрід здригнувся, хоч вона й намагалася контролювати себе.

Локі глянув на неї, але в його очах не було звичного лукавства.

— Один ніколи не діє відкрито. Він змушує інших робити це за нього.

Бальдр мовчки вбирав слова. Він знав це краще за всіх.

— Ви обоє для нього — частини плану, — продовжив Локі, переводячи погляд з Астрід на Бальдра. — Ми всі — фігури на його шахівниці.

— Тоді якого біса ти йому потрібен? — запитала Астрід різкіше, ніж хотіла.

Локі засміявся, та цього разу його сміх був коротким і безбарвним.

— О, я потрібен йому значно менше, ніж ти, дівчинко.

Вона відчула, як у животі стислося щось важке.

— Що ти хочеш сказати?

— Те, що ти була в цій грі задовго до того, як тобі розповіли про неї, — відповів Локі, спираючись на дерево. — Ти справді думала, що просто так отримала силу? Що все це — випадковість?

— Я… — Астрід запнулася.

Вона ніколи про це не задумувалася.

Все, що вона пережила, здавалося хаотичним, низкою подій, що вибухнули в її житті зненацька. Але якщо в цьому був порядок… якщо Один спостерігав за нею ще до того, як вона стала частиною цієї історії…

— Ні… — прошепотіла вона.

Бальдр ступив уперед.

— Локі, що ти знаєш?

Локі підняв на нього погляд, і в ньому читалося щось, чого Астрід не бачила раніше.

Страх.

Справжній.

— Я знаю, що якщо ми не розгадаємо цей план зараз, то вже ніколи не матимемо шансу змінити гру.

Астрід відчувала, як щось у її грудях стискається.

Бальдр мовчав.

Локі мовчав.

І в цій тиші, в темряві лісу, їй раптом стало ясно…

Вони ніколи не були головними гравцями.

Вони були пішаками.

І фігури вже було розставлено.