Ольга Соболєва - Казки Чаробору, Ольга Соболєва

- В-васька? - очі водія картинно округлилися. - А ти..? А як..?

- Привіт, Іваре, - радісно засміялася дівчина і поспішила далі.

Але поспішала Василина зовсім не додому. Якщо вона тепер перша красуня на всю округу, то просто зобов'язана втерти носа своїй сестриці. Хоча воно і не зовсім так. Якось Олеся знайшла щоденник своєї зведеної сестри і прочитала, що тій з дитинства подобається Матвій. А після приїзду в Роздоріжжя відразу ж прибрала хлопця до рук. Але Василиса більше не дасть собою нехтувати!

Дівчина впевнено увійшла до майстерні та застала Матвія за роботою. Помітивши знайому, той швидко привітався і продовжив копошитися в чиємусь велосипеді. Але помітивши, що дівчина не йде, поцікавився:

- Ти до мене? Зламалося щось? - а потім, окинувши гостю пильним поглядом, додав: - А тобі відпочинок від міста на користь пішов. Засмагла чи що.

Василина невдоволено насупилась, але на виручку їй поспішила Варвара, що якраз увійшла до майстерні:

- До мене вона прийшла. До свята готуватимемося.

Матвій лише здивовано хмикнув – чого це раптом його сестра така доброзичлива стала? Та ще й до Васьки. Змалку її не любила, а тут у подружки записала.

Тим часом Варвара потягла гостю до себе в кімнату і сказала:

- Ну ти даєш! Та твоя Олеська тепер від заздрості позеленіє, як жаба!

- А їй і так жабою треба було народитись! – у серцях випалила Василина.

– Хіба це проблема? - підморгнула Варвара. – Можемо і на жабу перетворити. І бородавок побільше!

- Ти зараз про що? – схаменулась гостя.

- Ой, та кинь, - навмисне дружелюбно відмахнулася Варвара. - Ти ж себе в дзеркало бачила: з каченя в лебідь білу перетворилася за один ранок. Зовсім як мама стала. Тут без чаклунства не обійшлося. Але я тебе не засуджую! - швидко додала господиня кімнати. – Я й сама з помахом чарівної палички на «ти». А на Матвія не гнівайся. Я в Роздоріжжі відома травниця, до мене за зіллями часто бігають. Олеська плітки почула і теж прийшла, попросила мого брата на літо приворожити. А мені шкода?

- Як це приворожити? – ойкнула Василина. – Проти волі ж…

- Та кинь! - перервала обурення Варвара і продовжила безсоромно брехати: - Такі зілля без симпатії не діють. Але я знаю, що і ти Матвію завжди симпатичніша була.

- Правда? - Василина аж підскочила на краю ліжка.

- А навіщо мені тобі брехати? - усміхнулася господиня кімнати. – Ми з тобою зілля зваримо і Олесьці ніс втремо.

Василина здивовано дивилася на Варвару. Невже ж так можна? А з іншого боку – чому не можна? Як казав Руслан «світ чаклунства має свої закони». А Варвара явно більше за саму Василину у всьому цьому розуміє. Ех, була не була!

Тим часом у хаті Ягинішни зібралася справжня нарада: домовики Якуб і Лук'ян, учений кіт, Ярослава й сама хазяйка хати, що буквально хвилину тому прибула і втомлено примостилася на лаві. Не гаючи часу, врятований Лук'ян поспішав розповісти про Варвару:

- Така приємна дівчинка була, - домовик хитав головою, перебираючи в пам'яті спогади. - А ось, як виповнилося їй вісім років, так похмурнішала.

- Ти це, - невдоволено скривився Баюн, - давай краще про те, що вони з Чорнобогом задумали.

- Знаємо що, - зітхнув Лук'ян, - Чорнобог своїх посіпак крізь лази вже з тиждень, як закликає. А то й більше, я ж у скрині втратив відчуття часу. І змії його рук справа. Але вони більше для відводу очей, поки ви з гадами маєтеся, нав’ї по Чаробору ховаються.

Поки співрозмовники здивовано переглядалися, Ягинішна пояснила:

- Сніжку Чорнобог вкрасти хотів, щоб за допомогою її чаклунства відкрити дороги з Навйого царства прямісінько до Чаробору. Але ж не вийшло! – сплеснула руками старенька. – Матвій та Ярослава знайшли дівчину, і додому та повернулася знову-таки за допомогою свого ж чаклунства.

- Тут Варвара теж руку приклала, - засмучено пояснив Лук'ян. – Чорнобог з неї могутню відьму робить, у всьому допомагає. Навіть силою своєю поділився, щоб у Матвія обернулася і Білоснігу на болота повела. Та  Хранителька наша амулети робити вміє, допомогла коту з нею справитися.

- Мабуть, десь схибила я, - розвела руками Ягинішна. – Лази як Чорнобог відкриває?

- А як це Сніжка завжди робила? – поцікавилася Ярослава.

- Перстні у неї чарівні є, - пояснив Баюн. – З їхньою допомогою і справляється.

Почувши відповідь, дівчина різко піднялася на ноги та побігла до своєї кімнати. Через хвилину вона повернулася і показала подарунок від Білосніги:

- Такий?

- Такий, - в один голос відповіли інші.

- Мені його Сніжка через Матвія передала, - згадала дівчина. – Але забрала я перстень лише наступного дня.

Баюн присунув до себе прикрасу та уважно розглянув. Погравши камінням у променях сонця, кіт виніс свій вердикт:

- Гарне, звісно, але підробка.

Ярослава обурено пирхнула:

- Ось же ... відьма! Мабуть підмінила, доки Матвій у себе прикрасу тримав. Але, поки шукала ключ, перстня я у Варвари не помітила. Ховає в іншому місці?

- Ні, - похитав головою Баюн. – Відкривати лази - це робота виснажлива, вимагає великої сили і часу. Швидше за все, Чорнобог когось зі своїх дітей послав: Вія, Змія, Кощія чи Лихоманку.

Ярослава лише здивовано дивилася на кота.

- Так, дітей у нього забагато, - хмикнув кіт. - Та всі прийомні. Крім тих є Мста, Карачун, Морок, Кривда. Хто би міг подумати, що справи темні стільки послідовників приваблюють?

- А як ми з ними всіма впораємося? - дівчина навіть на мить засумнівалася в успіху їх чарівної кампанії.

- Не бійся, - відмахнувся Якуб. – Кожен тільки свого часу може прийти. Так що з усіма разом нам не боротися. Та й допоможе хтось. Не дарма ж ти, Ягинюшка, на Лису гору літала?