Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 7. Історична проза, статті, матеріали, Микола Васильович Гоголь

class="v">Сидить тая бабусенька та й голову скребне,

Куріпочка під полом сама собі шепче:

— Скреби, скреби, вража бабо, головоньку тихо,

Як приїде дід із поля, буде тобі лихо.

Як приїхав дід із поля до нової хати,

Питається бабусеньки: «Ой де куріп’ята?»

— Ой із наших куріп’ят нічого не буде,

Як погнала пасти, підзорили люди.

Як схватив із воза новую притику,

Побив бабу і помолов і голову, й пику.

— Бодай тобі, дідусенько, права рука зсохла,

Що ти мене [так] побив, що трохи не здохла,

Бодай тобі, дідусенько, голова облізла,

Що ти мене так побив, що на піч не злізла.

ОЙ ПІДУ Я ПОЗА ТОКОМ

   Ой піду я поза током,

   А там лежить баба боком.

   Нехай баба не дурить,

   В неї живіт не болить.

ХОДИЛА ВАРЯ КОЛО ПИВОВАРА

Ходила Варя коло пивовара,

Киває, моргає на пивовара:

— Пивоварочку, ти ж мій батечку,

Чому ти мені пивця не вариш?

— Варочко-галочко, немає хмелю.

Поїхав Охрім за сім миль по хміль,

Не купив хмелю, купив ячменю

  За сім кіп жменю.

— Ох, мені лишечко, проторгувався,

Приїхав додому, жінки злякався.

Піду я до тещі до молодої, до ласкавої.

Тещенька зятенька пришановала —

По плечах праником опановала:

— Оце тобі, зятеньку, перва заслуга —

Посеред плечей синяя смуга.

— Іди, тещенько, моя матінко,

До мене на халазію, на малазію,

На куций бенкет — хоть на неділю.

— Ні в чому, зятеньку: черевички у шевця,

Свиточка у кравця, сорочечка в швачки,

  Хусточка в прачки.

— Піду принесу черевички од шевця,

Свиточку од кравця, сорочечку од швачки,

  Хусточку од прачки.

Ой як узяв тещеньку, свою матінку,

  Легко під плечиці, —

  Повилазили на лоб очиці.

Посадив тещеньку, свою матінку,

[К столу плечима, к стіні очима,

Угостив тещеньку, свою матінку]

Хмільненьким пивцем — дугою кінцем.

Пішла тещенька скоком да боком,

Коли огляділась, аж із одним оком.

Да не потрапила, куди люди ходять,

Да потрапила, куди гуси лазять.

ОЙ ЩО ХОМА ДА ЄРЕМА ДА РОДНИЄ БРАТТЯ

Ой що Хома да Єрема да родниє браття,

Що на Хомі і на Єремі та й однакові плаття.

Що на Хомі без рукава, а на Єремі так подрались.

Ізішлись вони докупочки, і порадовались, і розпечалились:

— Ото, брате, наше діло — у полі хліба робити.

Провів Хома плуг, плуг, а Єрема сошку,

Запріг Хома вола, а Єрема коня.

Хома каже: «Гей-гей», а Єрема каже: «Ну-ну».

Що Хомин не везе, а Єремин не тягне.

Ой б’є Хома дубиною, а Єрема хлодиною,

Що Хома коня убив, а Єрема облупив.

Ізішлись та докупочки, і порадовались, і розпечалились:

— Не то, брате, наше діло — у полі хліба робить,

Ото, брате, наше діло — а до церкви ходить.

Пішов Хома в церков, а Єрема в олтар,

Узяв Хома книги, а Єрема ризи.

Ой став Хома читати, а Єрема співати.

Десь узявся пономарський син,

Як ударив Хому в нос, а Єрему в пику,

Начинили вони повну церков крику.

Ізішлись вони докупочки, і порадовались, і розпечалились:

— Не то, брате, наше діло — до церкви ходить,

А то, брате, наше діло — сині горшки возить.

Набрав Хома воз, воз, а Єрема два, два,

Поїхали на базар, став Хома в місті, а Єрема у башти.

Що у Хоми не купують, а у Єреми не торгують,

Що у Хоми розібрали, а у Єреми розхватали.

Ізішлись вони докупочки, і порадовались,

— Не тогбрате, наше діло — сині горшки возити,

А то, брате, наше діло — поза кущем ходити.

Ой сів Хома під кущем, а Єрема за кущем.

Десь узявся чоловік з кийком,

Як ударить Хому кийком, а Єрему кілком.

Ізішлись вони докупочки, і порадовались, і розпечалились:

— Ото, брате, наше діло — поза кущем ходить.

ОЙ ЗДОРОВА ДІВЧИНА ПОПОВА

Ой здорова дівчина попова

В огороді морковцю полола.

Ой сполола морковцю й пустернак,

Поколола ніженьку на будяк.

— Болить моя ніженька з будяком,

Болить моє серденько за дяком:

Ой подіте по Семена, по дяка,

Чи не вийме із ніженьки будяка.

— Добривечір, дівчинонько, куди йдеш?

Кажи мені всю правдоньку, де живеш?

— Ой живу я, козаченько, край води,

Збудувала світлоньку з лободи,

А сінечки, присінечки з кроковці —

З хорошого дерева — з морковці.

Не виросте більше лобода,

Та не буде кращая попадя.

Старий піп, широкая борода,

Нехай його грець любе, а не я.

— Ой не ходи, батюшка, ти служить,

Бо уже матушка забіжить.

Ой не ходи, батюшка, вінчати,

Бо матушка піде гуляти.

Піп в церкві вінчає, гада:

— Ой чи дома моя мила попадя?

Повінчав та додому прибіжав,

Він своєї попаденьки не застав.

По улиці патлями мотає,

Кого встріне, попаденьки питає.

Питав, питав, попаденьки не напав,

Зачепив рукавами та й упав.

— Бодай тебе, попаденько, грець узяв,

За тобою увесь рукав обірвав.

Набігавшись, піду ляжу спати,

Годі мені попаді шукати.

Прибігає попаденька й уночі,

А піп гарчить, як скажений, на печі.

— Устань, піп, я на тебе подивлюсь,

Сама собі подумаю, засміюсь.

Ой ти думав, я в кабаці гуляла,

Ти вінчав, а я ззаду стояла.

ОЙ МУСІЮ, МУКУ СІЮ

   — Ой Мусію, муку сію:

   Чи бачив ти чудасію?

   — Ой бачив я чудасію,

   Та недоленька моя!

   Що попова кобила

   По бузині ходила,

   Синиченьку ловила.