Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Розділ 29

Переїзд відбувся якось надто швидко. Ми не планували. Просто одного дня приїхав управитель — високий стрункий літній чоловік із військовою виправкою — і люб’язно запропонував допомогти зібрати речі. Ми з Астом так і застигли з бутербродами в руках. 

Хоч і було трохи бентежно, але, відправивши сина в Академію, я швидко спакувала основні речі й, передавши валізи управителю, сіла в запропонований чорний кар. Коршун, як завжди, пішов за мною тінню, влаштувавшись на передньому сидінні.

— Леді Кларк, Емілі передавала «величузне дякую» за ляльку і наполегливо запрошує вас на «святкове чаювання», — з усмішкою повернувся до мене керівник моєї охорони. — Щиро дякую. Дійсно. Донька в невимовному захваті від подарунка. Коробки зайняли майже всю її кімнату. Але як ви здогадалися?

— Пам'ятаєш, перед моїм від’їздом, коли мінявся зі своїм нічним напарником, ти голосно обговорював по комунікатору варіанти подарунків зі своєю дружиною? Я випадково почула, а коли гуляла по космопорту, натрапила на цю колекційну й шалено рідкісну модель. Ти ж мене знаєш — пройти повз не змогла.

— Тому тепер у нас є цілий гардероб для цієї ляльки, величезний будинок із меблями й навіть поні...

— Захопилася. До того ж п’ять років трапляються лише раз у житті, а дитячі емоції… Чи є щось прекрасніше та яскравіше за них?

— Ви неперевершені! — розсміявся співрозмовник. — Дякую!

— Будь ласка, — усмішка мимоволі заграла на моїх губах.

На верхній магістралі було незвично жваво. Дорогі автівки розвозили впливових осіб на роботу, навчання й, без сумніву, у дуже важливих особистих справах. Життя вирувало у шаленому ритмі мегаполіса.

Через хвилин тридцять ми в'їхали в «Зелений» сектор — найпрестижнішу й екологічно чисту частину міста. Не втримавшись, я відкрила вікно і підставила обличчя теплому свіжому вітру. Дихати було так легко, що за кілька хвилин у мене трохи запаморочилося в голові.

— Міс! Пані Кларк! Закрийте, будь ласка, вікно, це небезпечно! Не змушуйте мене звертатися до містера Хьорста! — втомившись умовляти, Коршун перейшов до «важкої артилерії».

Я невдоволено глянула на охоронця, але, побачивши, наскільки напружений був його вигляд, важко зітхнула і, провівши пальцем по панелі, закрила вікно. Втомилася від їхньої постійної «бойової готовності».

Спершись скронею на скло, спостерігала за пейзажем, що стрімко минав. Будівель було небагато, все ж тамтешній клаптик землі коштує цілий статок, але всі основні блага цивілізації були присутні. Та найбільше вражала кількість зелені, доглянуті алеї та облаштовані парки. Багато парків.

За кілька хвилин ми звернули у високий природний тунель і виїхали до величезної приватної території. Дух захоплювало. Тут так неймовірно гарно!

Зупинившись біля центрального входу, Коршун відчинив для мене дверцята і допоміг вийти. Нас уже зустрічали.

— Доброго ранку, люба, — до мене підійшов Раян і подарував вітальний поцілунок. — Вітаю вдома!

— Дякую, — хрипко відповіла я, бо слово «вдома» і його інтонації викликали старі сентиментальні спогади. — У тебе тут дуже красиво.

— У нас, — виправив він. — Ходімо, покажу дім і господарство.

— Хіба ти не запізнюєшся на роботу? — я поглянула на комунікатор. Наскільки пам’ятаю, у нього через годину була запланована зустріч.

— З дійсно важливого — нарада о третій, але за потреби й її можна перенести. Завдяки моїм заступникам мені не обов’язково проводити весь день у кабінеті, — відчиняючи двері, Раян змінив тему. — Янг уже вдома?

— Так. Позавчора за ним приїхала автівка.

Пройшовши через масивні дубові двері, я опинилася в просторому холі, залитому м’яким сонячним світлом. Світлі стіни й мармурова підлога підкреслювали відчуття простору, тоді як масивні темні меблі створювали елегантний контраст, додаючи приміщенню стриманої розкоші. Все виглядало ретельно продуманим.

Меблі, оформлені у класичному стилі, ідеально поєднувалися з картинами в позолочених рамах, додаючи нотки елегантності. Велетенські вікна відкривали вид на доглянутий сад. Усе в цьому домі дихало спокоєм і вишуканістю, наче кожен елемент був ретельно підібраний, щоб створити атмосферу затишку й величі.

Раян повів мене до шеренги домашнього персоналу. Всього шість людей: знайомий мені Луї, суворий управитель Браун, усміхнений господарник Марк, похмурий здоровань Філ — керівник охорони, та дві привабливі покоївки — Лана й Ніна.

— Так, Меггі, вони близнючки, — із посмішкою зауважив Раян. — Панове й пані, перед вами Господиня, леді Кларк. Прошу слухатися її та виконувати всі накази беззастережно. Ввечері приїде син — містер Астар. Запитання?

Запитань не було. Нас проводжали уважними й зацікавленими поглядами, коли ми рушили далі вглиб будинку. На першому поверсі розташувалися кухня, їдальня та вітальні, а також тренувальні зали з виходом до закритого басейну й спа-зони.

Другий поверх — це кабінети, бібліотека, домашній кінотеатр, гостьові спальні та кілька вільних кімнат.

Третій поверх повністю відведено під господарські спальні. Настрій у мене був чудовий, тому я легенько доторкнулася до першої двері, провівши рукою по дереву та стінах. Наша спальня була в кінці коридору біля великого вікна з масивним підвіконням.

— Ідеш? — спостерігаючи за тим, з яким захопленням я розглядаю краєвид, Рай не помітив, коли його посмішка почала дарувати тепло.

— Авжеж!

Наша кімната вражала своєю простотою і водночас вишуканістю. Простора, світла. Оригінальні лінії стін підкреслювали незвичайний дизайн, а одну з них і зовсім прикрашав майстерно виконаний природний візерунок, який ідеально доповнювали екзотичні рослини в стильних горщиках і живі квіти, розміщені по всьому інтер'єру.

— Подобається? — обійнявши мене зі спини, запитав Раян. Судячи з його голосу, моя реакція йому сподобалась.

— Ти ще питаєш! Це неймовірний проєкт! Де ти взагалі знайшов дизайнера, що оформив цей будинок?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍