Анастасія Шишкіна - За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна

Від мене він отримав пляшку холодної води, імпульс із блокадою допамінових D2-рецепторів і підвищенням порогу хеморецепторів тригерної зони. Одним словом, нудоту заспокоїла. Чоловік вдячно кивнув.

— Ідемо тепер у тир?! — лукаво глянув на Аста Янг.

Син хитро посміхнувся і провів пальцем по шиї, мовляв, той не виграє.

— Звісно, але спершу поїмо. Я знайшла цікаве кафе в стилі того жахастика, що ви вчора дивилися на дивані перед сном.

Ідея була сприйнята з ентузіазмом, і ми безладною групкою рушили задобрювати свої агресивні шлункові соки.

Стівенсони без скандалів сіли поруч і почали, обговорюючи, роздивлятися меню. Не впевнена, звісно, що цей ефект перемир'я протримається довго, але їм тепер є, від чого відштовхуватися. Вони недурні й, якщо правильно скористаються наданим шансом, усе в них буде добре. Діти не повинні зростати без уваги батьків, попри те що це моя тверда позиція, настирливо нав'язувати ідеї та лізти в чужу сім'ю не збираюся. Тепер справа тільки за ними.

— Ти молодець, — тихо прошепотів мені на вухо чоловік, переплітаючи наші пальці під столом. — Однією стрілою вбила стількох орлів. До речі, ти не проти, якщо завтра Аст після Академії зайде до нас?

— Навіщо?

— Я обіцяв йому екскурсію до дослідницького центру.

Боги, коли він встиг це пообіцяти? Звісно, я помічала, що вони час від часу перемовлялися, відстаючи від групи, але щоб настільки... Раян серйозно взявся за налагодження сімейних стосунків.

— Не забудь показати йому А-810. Свого часу він мені всі вуха про нього прожував, — із посмішкою дала корисну пораду.

Після обіду ми вирушили в тир. Та в який! Оформлений під військову тематику, що на радість відвідувачам надає неймовірну кількість зон і місій. Розділившись по сім'ях, хлопчики, звісно ж, обрали найскладнішу.

Подивитися на їхній поєдинок почали збиратися люди. Незабаром стовпотворіння було таким, що й миші не прослизнути! Глядачі стояли навіть на вулиці, пильно спостерігаючи за боєм через екрани. З усмішкою і гордістю я подивилася на своїх хлопців. Їхня тактика й стрільба значно перевершували команду Стівенсонів.

Гра затягнулася. Бій, який мав тривати всього близько десяти хвилин, розтягнувся на добрі дві години. Молодий адміністратор нервував, заламуючи руки, допоки Рай, скориставшись п'ятихвилинною перервою, не орендував повністю будівлю на добу. Ну і що, що так не можна було. Один дзвінок, потрібна сума і будь-яка проблема вже неактуальна.

Звісно, моя команда з великим відривом перемогла. Це було очевидно з самого початку, не знаю, на що сподівалися Стівенсони…

Коли всі глядачі розійшлися, а справи з адміністрацією було залагоджено, виникло питання, куди подіти всі виграні призи, яких, до слова, було занадто багато. Відкликавши дітей убік, я вирішила запропонувати їм один план, на який наштовхнула маленька дівчинка, що проходила повз. Здогадалися? Так, я вирішила роздати частину подарунків дітям, які тут відпочивають. 

Спочатку підлітки трохи соромилися, але потім їм так сподобалося дарувати малечі посмішки, що було не зупинити. Я так розчулювалася, дивлячись на них, що, коли вони почали приносити номери вражених у саме серце дівчат, спершу оторопіла. Коли в мій милий рожевий план втрутився цей слід пубертатного періоду?! Дивлячись на моє бурмотіння, чоловіки лише посміювалися і, спершись на стійки, зі сміхом коментували свавілля, яке коїлося навколо.

— Міс Кларк, я щиро хочу подякувати вам за цей чудовий день. Не пригадаю, коли востаннє так багато спілкувався із сином. Як я можу вам віддячити?

— Відновіть стосунки з сином і, як голова родини, розберіться з конфліктами в сім'ї. Поки що хлопцю нема куди повертатися, сподіваюся, ви розумієте, про що я?

— Розумію...

— Ось і добре... У вас чудова дитина, і він заслуговує на краще ставлення. До речі, вам відомо, що у вівторок у вашого сина важливий футбольний матч? Гра розпочнеться о 15:30 на головному стадіоні Академії. Попередній запис на отримання перепустки проходить через Майю Лардж, секретарку місис Анабель.

— Дякую, — він здивовано глянув на мене. — Міс Кларк, дозвольте запитати. Чому ви так активно нам допомагаєте?

— Це особисті психоемоційні переконання, що виникли через важкі дитячі травми, а також бажання допомогти найкращому другові мого сина.

— Просто вона надто добра, — перебив чоловік, обіймаючи за талію і ніжно цілуючи скроню.

— Ви щасливчик, містере Хьорст, — заздрісно й із незрозумілим виразом обличчя відповів впливовий політик.

— Знаю, — чоловік уважно подивився на нього, і в його голосі пролунала неприхована загроза.

Я ледь стримала усмішку. Ці чоловіки!

— Якщо вам коли-небудь знадобиться допомога, знайте, що родина Стівенсонів завжди вас підтримає. Вибачте, але мені вже час. Радий був із вами познайомитися. До зустрічі.

— Вмієш ти, Перлинко, знаходити собі союзників, — задумливо промовив чоловік, поклавши підборіддя мені на голову. — Не хочу це казати, але мені теж уже час. З Астом я поговорив, він не в захваті, але під моїми аргументами погодився на переїзд. Не зволікай із цим. Охорону залишаю з вами. До завтра, люба, — ледь відчутно поцілувавши, він зник у чорному серпанку порталу.