Павло Дерев'яненко - Аркан вовків, Павло Дерев'яненко

від холоду. Пощастило також, що ніч стояла безвітряна, а коли вони полишали хутір із доброю господинею, то зійшло сонце.

Характерники вийшли на вказану Лукерією дорогу та рушили в напрямку Тихих Бродів. Дорога була порожньою, але Вишняк мав переконання, що їх візьмуть до першого ж воза.

— Виглядаємо ми дико, — зауважив Гнат.

— Люди у нас добрі. Легенда про чумаків і пограбування завжди працює, тож її запам'ятайте. Тільки справжнім чумакам не розповідайте, бо одразу закидають питаннями на кшталт звідки їхали, що везли, чому не з валкою. Тому для них краще вигадати щось інше або скажіть правду.

— Почуваюся бовдуром, — мовив Северин, поправляючи пов'язку на стегнах.

— Дарма. З довгими гонитвами у вовчій подобі і не таке трапляється, тож звикай, — відповів Марко. — Ситуація неприємна, особливо по холоду, але далеко не найгірша. Повір, ти потім згадуватимеш її за гальбою пива!

Вишняк поводився дивно. Не сказав жодного докору за нічну авантюру та обман, перебував у доброму гуморі та напрочуд багато базікав. Можливо, аби відволікти увагу від скрутного становища, припустив Северин.

— Я помітив, що він перетворився неправильно. Тобто моментально, без крові та слів, — зауважив Гнат.

Марко поскуб бороду і спитав:

— Вчителі вам не розповідали, так?

Обидва похитали головами.

— Вони й не мали. Я теж не мав би, бо це мало відкритися лише через п'ять років від ночі срібної клямри. Але коли вже так склалися обставини, — Марко передав бранця до Северина. — Грійся, бо тремтиш, як цуцик. Отже, відкрию секрет. Секрет полягає у тому, що насправді для перетворення ані крові, ані формули не потрібно. Це штучна чара. Достатньо трохи потренуватися і можна перетворюватися без неї.

— Курва!

— Що ти сказав?

— Вибачте.

— Але навіщо? — спитав Северин. Він відчував, як на плечах повільно дихає вовк. — Хто це вигадав?

— Мудрі люди вигадали. Ті, що заснували Орден. Навіщо, питаєш? Бо ритуал, який відділяє тебе від обернення, неймовірно важливий. Це наріжний камінь, межа між тобою та Звіром. Це замок на дверях між двома сутностями. Розумієте? Ви мусите дотримуватися ритуалу, бо без нього ризикуєте стати легкою здобиччю Звіра. Ви хоч раз до цієї ночі бачили, щоби характерник обертався без нього?

— Ні.

Северин спробував згадати, як перетворювався батько.

— Тому що бар'єр, — провадив Марко. — За будь-яких обставин треба витратити кілька секунд на кров і формулу! Інакше Звір поступово заволодіє вами. Повільно, потроху, ви зруйнуєте стіну та протопчете шлях для нього.

Гнат переніс полоненого із плечей Северина на свої.

— Якщо обертатися, коли заманеться, просто силою волі, то швидко забудете, де пролягає кордон. Ваша особистість поступово зруйнується, — продовжував характерник. — І зрештою ви програєте. Звір уміє чекати.

Чорнововк згадав багряні очі, що впилися в нього страшним незмигним поглядом.

— Навіть осавули Ради Сімох проводять ритуал, — підсумував Марко. — Тільки одна мені відома група свідомо відмовилася від нього.

— Вільна Зграя, — випалив Северин.

— Так, — кивнув Вишняк. — Тому, коли цей пан прийде до тями, я прикладу зусиль, аби дізнатися, куди він так прагнув вас відвести.

— Холера, — розгублено пробурмотів Гнат і покосився на вовчий писок, що звисав йому з плеча.

Вишняк не помилився: їх підібрав найперший віз. Худий чоловічок у смішному ковпачку саме їхав до Тихих Бродів порожнім, і характерники зручно вмостилися: Северин та Гнат застрибнули з вовком до порожнього воза, а Марко сів біля візниці. Вони розважали добродія історією пограбування, вигадуючи подробиці прямо на ходу, на що чоловічок зойкав та сторожко перепитував, де саме то відбулося і що вони тепер робитимуть.

— А вам є куди ото піти?

— Та є, дядьку, не турбуйтеся. Там наші товариші чекають, одяг та грошву дадуть, а потім ми з сердюками тих вишкребків знайдемо.

— А, наївні, — відмахнувся чоловічок. — 3 тутешніми сердюками ви тільки корчму найближчу знайдете. Діжку пива вони переможуть! А тільки вийде якийсь чмир із самопалом, то вони навтьоки. Накивають так, що потім не знайдете. Краще пошукайте собі справжніх вояків, не пошкодуйте грошей, бо вправні найманці ваше майно точно знайдуть.

— Маєте рацію.

— Я тут усе життя прожив! А там, звідкіля ви приїхали, сердюки поводяться інакше?

Марко розповідав за сердюків, а чоловічок послухав і перескочив до болючої теми, як його численні куми потерпали від нестерпних дружин.

— А ви, пане, одружений?

— Вдівець, — відповів Марко.

— Пощастило!

Сонечко припікало, і Северин, зігрівшись, зрозумів, що його мучить страшний голод. Гнат закуняв.

— А з собакою вашим що не так? — спитав чоловічок, оглянувшись. — Здоровецький, наче вовк!

— Та він од поранення збожеволів, — стелив Марко. — Ми його скрутили, бо він нам руки намагався відгризти. Такий добрий песик був... Мабуть, по голові йому добряче приклали.

Чоловічок дуже здивувався, коли вони зістрибнули з воза за милю до села.

— Ви куди? Ще не доїхали!

— Нас біля дуба чекають, добродію.

— Ох, недобре то місце, — чоловічок зірвав ковпачка, наче у церкву зайшов. — Відьмачий дуб! Бачите? Горить уже диявольським полум'ям. Грішника там поховали, чорнокнижника... Недобре місце. Довго біля нього не затримуйтеся.

— Не будемо! Спасибі за допомогу.

Чоловічок кивнув і поїхав собі далі.

Ярема та Пилип чекали під деревом біля охайно складених купок речей. Яровий від погляду на них не втримався та пирснув сміхом.

— Обісратись як смішно, — пробурмотів Гнат, скинув полоненого вовка і почав одягатися.

— Бранець живий? — спитав Пилип.

— Так, — відповів Марко. — Але втратив багато крові.

Поки трійця приводила себе до пристойного вигляду, Ярема з Пилипом схилилися над вовком.

— Скільки він може перебувати у цій подобі?