Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- І ти цим скористався.

Пітер благаюче склав руки, з його обличчя не сходила широка посмішка.

- Раз з тобою все гаразд, ми можемо просто подивитися телевізор.

- Я не був би так впевнений у першому, але так, ми цілком можемо собі дозволити друге, - зауважив Джеймс, впускаючи друга в будинок.

Весело галасуючи друзі зачинили за собою двері і все навколо стихло. Від будинку навпроти від'їхав тонований кабріолет. За склом майнуло руде волосся і гострий профіль обличчя.

- Джею, ми з Марісою зібралися з'їздити в Юджин на цих вихідних, погуляти, ну щось на кшталт. - Пітер вмостився на підлокітник улюбленого крісла Тоні, вихопив з вази на столику рум'яне яблуко і захрумтів. - Але до неї приїжджає в гості тітка, і вона має залишитися вдома. Я й подумав, чому б тобі не скласти мені компанію? Ми давно нікуди не вибиралися разом. Що скажеш?

- Чому б і ні, - знизав плечима Джеймс і якомога щиро посміхнувся до кращого друга. Світ чаклунства цілком зможе обійтися без нього один вікенд. Можливо, так буде краще, він відпочине від катавасії думок і від дивних відчуттів всередині, коли поруч знаходилася Елінор Еван-Грін.

Джеймс з полегшенням зазначив про себе, що біль пішов з грудей, ніби його й не було. Він повинен запитати у містера Хейза про те, що сталося, це може бути сигналом про те, що він невдовзі помре, як і намічалося після тієї злощасної аварії.

Він внутрішньо здригнувся і Пітер глянув на нього з опаскою. Джеймс з шумом видихнув і роздратовано закотив очі.

- Ну що ще, Пітере? Викладай.

- Не розумію про що ти.

- Не розумієш? Ти впевнений?

- Гаразд, припустимо я міг би здогадуватися що ти маєш на увазі...Припини, Джею, ти не можеш не помічати! Ти почав водитися з цими новенькими і тепер ходиш як зомбі, - після цих слів Джеймс мимоволі здригнувся. - На тебе ж все витріщаються так, наче ти...

- Наче я хто?

- Не має значення хто. Слухай. Ми з тобою поїдемо в Юджин і просто кататимемося містом і чи щось таке. Ти їдеш зі мною, це не обговорюється, до того ж ти вже погодився.

- Ніби я мав вибір.

Пітер задоволено кивнув, ніби говорячи "саме так". Джеймс ледве стримався, щоб не хмикнути: він був упевнений, що всю цю історію з "прогулянкою" Пітер з Марісою вигадали спеціально заради нього. Шкода що це не мало жодного сенсу. Але Пітер зовсім не дурень, він бачить, що щось відбувається, тільки не знає що саме. І він не повинен дізнатися, міркував Джеймс, за будь-яку ціну.

- Тобі вже краще?

- Ти про що? - брови Джеймса піднялися і зійшлися на переніссі. - Ааа, так... - він торкнувся пальцями тканини сорочки, під якою спантеличено билося його власне серце. - Краще й не може бути.

~~~

Після зустрічі на цвинтарі з тим таємничим журналістом, в О’Ніла народилася чергова теорія. Чи не могли б ці Ділейні бути мафіозною родиною? Вони таємничі, не цураються погроз, мають неабиякий статок і зникають з поля зору швидше, ніж кролик у шляпі фокусника. Але запит повернувся пустим: серед відомих членів банд, угрупувань, кланів, синдикатів у Орегоні немає нікого з таким, або схожим призвищем. Якби у потерпілого, Артура, не було записної книжки з адресою батьків - поліції взагалі не вдалося б їх знайти. Жодної згадки про них а ні в базі, ні в інтернеті; ні роду занять, ні звідки в них гроші на великий маєток. 

Він знову переглянув справу. Будинок Ділейні за документами значився за якоюсь благодійною організацією в Юджині. Ані юридичної адреси, ані повної назви не було вказано, тільки номер телефону і ім’я: Джон Сміт. 

- Як оригінально, - буркнув собі детектив і відклавши файл Ділейні, притяг до себе ближче інші файли, які йому передали з головного офісу: першим йшла тека зі справою Алінель Картер. Її було вбито за день до Ділейні, і на відміну від нього, вона була в Юджині відомою персоною. Як і інші жертви, через те всі відділки в Орегоні працювали на знос. У міс Картер, єдиної доньки власниці крупного ювелірного бренду у Північній Америці, паперів у справі було трохи більше. Крім стандартного: блакитна фарба на шкірі, яку не зуміли виявити під час розтину; підозріла жінка, яку бачили поруч з тілом загиблої; жодних мотивів чи орудій вбивства - крім цього в її файлі значився єдиний підозрюваний. Її наречений із залізним алібі.

О’Ніл потушив цигарку і у пориві витяг інші справи, розклав їх по часу скоєння вбивств. Ні, не сходиться. Між деякими вбивствами минув майже день, а деякі - було скоєно трохи не одночасно. Але всі у період з другого по п’ятнадцяте січня. Це стовідсотково діяла банда. Одній людині влаштувати таке не по силах. Що ж це було? Прилюдна страта? Що їх поєднувало? Чому їх всіх було вбито?

Він придивився до останнього файлу. Цього Дональда МакАдамса вбили в кінці лютого. Чому ж його додали до загальної справи? Так, він був братом однієї з попередніх жертв, Донни Хейз. Можливо, він щось знав про ці вбивства і тому його теж позбавилися. Цікаво. Чи залишився ще хтось у родині? Потрібно навідатися до них.

Географія також різнилася. Різні міста, хтось жив в передмісті, хтось - в даунтауні, одні - у власних будинках чи апартаментах, інші - в арендованих. Вбивства відбувалися в домівках, але тільки у випадку Ділейні стався вибух.