Олена Домова - Тілоохоронець Горгони, Олена Домова

- Волів би відкласти цю зустріч ще років на двадцять п'ять, - не став приховувати свого роздратування пан Зегер. - Відпустіть мою підлеглу. Це тільки між нами, Вітя.

- А ось це ти марно, Павлику. Не потрібно було імен. А тепер, нажаль, відпустити твою дівчинку не зможу. Ех, не знав, що не туди копаю. Думав, ти такий самий високоморальний, дружині не зраджуєш...

- По собі інших не судять, - фиркнула пані Середа. Вона вже пригадала голос чоловіка, і його спроби фліртувати також. Не дарма цей тип їй не сподобався. 

- Навіть так? - здивувався пан Сучков. - Ну ж бо, хто це в нас такий обізнаний?

Мішок злетів з голови, й жінка часто закліпала очима, намагаючись звикнути до яскравого світла. А потім розлючено втупилася на "шефа". Чоловік стояв, спираючись на стільницю масивного дубового стола, на якому стояв лише сиротливий ноутбук. Поверхня дерева була ретельно відполірована, як і решта меблів. У книжкових шафах не було книг, лише теки без підписів чорного та коричневого кольорів. Ідеальний порядок в кабінеті, жодних зайвих декорацій, оку нема за що зачепитися. Складалося враження, що господаря в цього місця немає.

- Юля? - чоло чоловіка перекреслили глибокі зморшки здивування. - Оце так несподіванка. Не знав, що працюєш на мого старого друга.

- А я не знала, що пристойний на перший погляд чоловік, який виховує чудову доньку, насправді бандит та викрадач, - обурення накривало хвилями, геть позбавляючи здатності мислити тверезо. - Юля розумна дівчинка й напевне зрозуміє чим займається її батько. Як вона почуватиметься тоді? Про це ви подумали?

- Нормально почуватиметься! - гримнув бородань. - Більше того, дякуватиме за любов та турботу.

Стерво здумало його повчати та тиснути на почуття до доньки, але панові Сучкову було начхати на це. Тим паче, що з наступного навчального року він планував відправити Юлю навчатися за кордон. А помста - то взагалі свята річ для нього, надто довго пестувана, щоб попрати зараз.

Пані Середа лише презирливо фиркнула та його слова й відвернулася.

- Забери її звідси, - гаркнув Віктор Андрійович, звертаючись до чоловіка за спиною Юлі.

Її негайно схопили за зап'ясток і потягли геть з кабінету.

Тепер вона могла роздивитися викрадача, але його, схоже, це не бентежило. І це не віщувало нічого доброго. 

Високий шатен з розсипом ластовиння на вилицюватому обличчі був похмурим, але не проявляв ворожості й не викликав відрази. Високий і сухий, сильний,  але силу свою знає й тримає руку обережно.

Конвоїр повів Юлю на другий поверх до однієї з кімнат і наказав розміщуватися. Жінка оглянула приміщення. Ще одна не обжита кімната. З меблів лише двоспальне ліжко з приставною лавою біля узніжжя та шафа-купе з дзеркальними стулками. Єдине вікно без штори вихоплювало з темряви освітлену невеличкими ліхтариками доріжку, припорошену снігом.

Юля обережно сіла на лаву, наче боялася, що та розвалиться під її вагою, й поглянула на викрадача. Чоловік стояв, спираючись спиною на двері й байдужо спостерігав за нею.

- Що тепер зі мною буде?

Вартовий не знав, а тому лише відвів погляд та мовчки знизав плечима. Такої ситуації в його практиці ще не було, проте будь-який наказ шефа він виконає з готовністю.

Пані Середа глибоко зітхнула за нею мимоволі луною повторив чоловік, але швидко опанував себе й знову втупився на полонянку.

- Роби, що скажуть, і все буде гаразд.

Скепсис на обличчі брюнетки змусив здивуватися. Вона ні на мить не повірила в заспокійливу брехню й очевидно не вірила в позитивний вихід для себе. Проте виглядала незворушною та спокійною. Така поведінка інтригувала. Що це: безпросвітна дурість чи щось інше? Щось, що дає впевненість і допомагає зберігати самовладання тендітній жінці? Дурною вона вочевидь не була.

Тим часом на першому поверсі Віктор насолоджувався знущаннями над своїм ворогом. Після багатьох невдач та безлічі розмірковувань, він вирішив особисто розібратися з Павликом. Поки що він розважав себе тим, що перетворював обличчя чоловіка у фарш. Спочатку бив сам, але потім втомився та передав кастет Михайлові, чоловікові досвідченому та технічному. Віктор навіть не очікував, що процес так затягне його.

Коли Зегер втратив свідомість, замислився про ще одну невідкладну справу. Юля. Що робити з дівкою він поки що не знав. Хоча спершу вона й сподобалася, але виявилася занадто нахабною та зарозумілою. Та й на нього, тобто його статус та гроші, не реагувала зовсім. Тепер Віктор трохи розумів чому.

Звісно, за бажання, можна було б знайти інші стимули, проте пан Сучков не звик вибивати прихильність жінки силою. До того ж, не так уже й сильно вона йому сподобалася...

А що найголовніше -  відпустити її тепер не можна в жодному разі.