Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

та проживемо, бережи себе і своє здоров’я, а так все якось улаштується. Я вірю, що Москва допоможе. Спи спокійно і ні про що не думай. Хай присниться тобі сон золотий! Дороге наше хлоп’ятко, цілуємо тебе і любимо, і ніколи не забудемо. От до мене ніяк не пасує приказка: «С глаз долой и с сердца вон». Мені зараз ще важче, як тоді, коли ти був тут, бо та воля, що зараз у тебе, гірша за солону редьку. Ну чого воно так все склалося в житті погано у нас і за що це?.. Ми ж ніколи нікому зла не робили і завжди, чим могли, то допомагали людям; а от тепер нам стало так важко, і ні одна собака не гавкне про нас по-хорошому… От чорт його знає, як все буває на світі… Хто б коли думав, що може так трапитися… А пам’ятаєш – я тобі говорила, що коли тобі прийдеться у зло [до…] то ніхто не допоможе, і навіть будуть лаяти; так воно й виходить. Правда, я ще не чула щоб хтось лаявся, бо все одно ніхто не повірить, а що замовкли всі і роблять вигляд, що забули або що й зовсім не знали ніколи. Та ну їх к охтирськой божой… Ми й без них проживемо, як і раніше жили, а огинатися я ні перед ким не буду. Будемо жити й на півночі з таким же самим успіхом, як і тут, а то ще й краще, бо там хоч будуть нас за роботу поважати і цінити. Ну, а рідний край (та й чого він рідний) забудемо і буде нам північ ще кращим рідним краєм, бо там будуть за нашу роботу цінити нас, а де будуть нас любити, там наш і край рідний, бо в нашому Союзі нам скрізь рідний край.

От тільки не суши себе думками, не нервуйся (не нервуй, як каже Анна Дмитрівна), і тоді половина майбутнього буде виграно. А то приїду я до тебе, а ти будеш сивий, лисий, без зубів… Ах ти ж моє любе, дороге хлоп’я… От як все склалося… Думає чоловік, що він отаборився на все життя в квартирі, завівся і обріс барахлом, а воно на тобі, і все полетіло шкереберть. От комедія! Єй-бо мені весело! І чого тільки не буває в житті людини.

Ну нічого, переживемо й це. Було б здоров’я, а то все буде добре. Живуть люди, хліб жують і ще й сміються. І ми ще з тобою будемо сміятися, от побачиш! Нічого, переживемо. Я носа не вішаю.

От мені було б важче, коли б ти помер, а то я маю надію тебе побачити і жити разом. Може й краще, що ти так далеко заїхав, то може вийде так, що я до тебе переїду і ми там улаштуємо своє життя ще краще, як тут. Кажуть старі люди, що бог що не робить, то все на краще. А ми ще з тобою не такі вже й старі і нам ще можна думати про те, як будемо жити разом. От я сижу та й думаю. Перевезу всі килими туди, обвішаю кімнатку, настелю подушок (добре, що їх у мене, як у моєї бабки-циганки) і буде нам тепло і весело. Будуть до нас люди в гості ходити, а ми посідаємо на підлозі на килимах та на подушках, поставимо самовара і будемо чай пити та бога хвалити… От бачиш, як все добре складається у мене, а як там у тебе справи? Що ти собі придумав? Ну та приїдеш до Чиб’ю, так тоді вже побачиш як воно там буде! Тільки ти не смій без мене там заміж виходити, а то що ж я тоді буду робити? Мені тоді і плакати не буде за ким. Я все собі як по маслу розписала, і ти мені не попорти, пожалуста, а то я тепер не можу так скоро придумати ще чогось. Так то, моє дороге Мумкетко! І будемо ми жити на «севере диком растет одиноко на голой вершине сосна…».

І нічого мені не страшно, і нічого я не боюся, і поїду я за тобою хоч на край світу… Ти вже від мене не відчепишся ніколи. Тільки все треба пережити і почекати трошечки, поки воно уговтається якось. Ти не дуже багато втомлюйся і не турбуйся, та не жалій грошей, а краще їж, бо ти у мене зовсім охлянеш так, що й ніг не підтягнеш. Пиши мені, як у тебе з грошима і я тобі пришлю їх. Мені буде спокійніше, коли я буду знати, що ти не голодуєш, а гроші все одно проходять, як сміття, і їх зберегти неможливо, так краще хоч їж як слід. Якщо є можливість, то купуй все, що можна там, і їж, пожалуста, не смій собі одмовляти. І молоко купуй, і яйця. Може тобі прислати сухарів? Так ти пиши, не турбуйся, я буду більше спокійна, коли знатиму, що ти не одмовляєш собі. Бережи себе і своє здоров’я, а то ти там так переведешся, що потім я не зможу тебе й обняти, бо буде тільки «воздушное пространство». Не горюй і не тужи дуже. Ми будемо жити для тебе і хочемо, щоб ти у нас був товстенький-товстенький.

От поїду в Москву 5.V, може зроблю щось; тоді напишу тобі як і що, а ти мені присилай телеграму з новою адресою, бо як ти поїдеш далі, то я можу тебе загубити. Чи ти напевно знаєш, що тебе в Чиб’ю, чи це тільки орієнтовно? Буде дуже погано, якщо поженуть кудись далі. Я вже звиклась з думкою про Чиб’ю і мені хочеться до тебе туди їхати. Ти мені пиши про все, а то я в думках гублюся.

Дорогеньке моє, чи ти одержуєш мої листи, чи ні? А то я тобі пишу майже щодня і не знаю, чи ти одержуєш їх.

Ну, цілую тебе кріпко, кріпко і люблю, і не забуду, моє хороше, рідне, дороге сонечко. Приснись мені. Не горюй – все буде добре. Цілую тебе і діти теж. Анна Дмит[рівна], і Мачок, і всі, хто тебе ще не забув, вітають і жаліють, що ти так далеко заїхав. Кріпись, мій рідний Мум! Пиши, жду. Пиши про все, що тобі потрібно. Бувай здоровий і щасливий. Бажаю тобі всього найкращого, що тільки єсть у світі. Чи тебе не обікрадено? Чи все ціле? Чи чистий ти? Може вже й воші позаводив?! Пиши.

Твоя Варя.

Телеграма Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

30 квітня 1934 р.

30 квітня 1934 р., Харків

Котлас. Пер[есыльный] пункт Ухто-Печорского лагеря. Остапу Вишне.

Выслала 28 вторую посылку. Здоровы. Целуем.

Варя

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

5 травня 1934 р.

Харків 5.V.1934 р.

Дорогий мій хлопчику!

Одержала