Сергій Анастасійович Гальченко - Остап Вишня. Невеселе життя, Сергій Анастасійович Гальченко

Цілую, люблю.

Твоя Варя і діти.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

28 квітня 1934 р.

Харків 28.IV.1934 р.

Сонечко моє!

Користуюся з нагоди, що ти затримуєшся в Котласі до 5–10. IV, хочу тобі написати ще листа. Вчора одіслала тобі лист, де про все пишу. Твої листи я майже всі одержала, крім двох перших. Сьогодні посилаю тобі ще другу посилку, хочу, щоб ти не голодав перший час там. А коли буде щось потрібно, то ти, будь ласка, не смущайся і пиши. Поки маю можливість, буду посилати тобі все, що просиш. З посилкою одправлю й телеграму. 5.V виїжджаю в Москву в твоїй і своїй справі, може щось зроблю. Хочу всіма силами тобі допомогти, про себе якось менше хвилююся, а от ти мене зовсім занепокоїв. Що воно робиться, боже ж мій?! Ну ти, моє маленьке, не хвилюйся і будь спокійний, бо все одно нічого не допоможеш, тільки себе будеш убивати. Все, що можна буде, допоможу, а коли нічого не вийде, то й на півночі будемо жити не гірше, як тут, я в тім певна.

Моє любе, маленьке хлоп’ятко. Мій синочок дорогий… Я тебе ніколи не забуду. Живи спокійно, не турбуйся за нас. Перемелеться й мука буде. Тільки бережи своє життя, бо воно нам потрібне.

Пиши нам, бо коли затримуються звістки від тебе – це мука для мене. Всі ми здорові і не голодні. Тужимо за тобою і журимося всі.

Цілую тебе в ясні очі і в чоло. Вітають тебе всі, всі близькі нам люди.

Жду побачення з тобою, моє рідне, і думаю день і ніч про тебе.

Цілую, цілую сонечко.

Твоя Варя, Мура, Вячко.

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

28 квітня 1934 р.

28 квітня 1934 р., Харків

Дорогой наш Мум!

Послала тебе одну посылку, сейчас посылаю другую. О получении телеграфируй. Если нужны деньги и сколько – пиши. Все тебя целуем и любим крепко.

Целуем. Варя

Лист Маслюченко В. О. до Остапа Вишні

29 квітня 1934 р.

Харків 29/IV 1934 р.

Дорогий наш Мум!

Послала тобі вчора посилку ще одну. В ній масло топлене, дві коробки консервів, коробка кільок, сода, чай та светр. Чи одержав ти мою першу посилку – там я тобі послала кіло сала, півкіло ковбаси, два кіло цукру, 6 пачок махорки, 5 пачок тютюну, 20 книжечок кур[ильного] паперу, 100 штук цигарок та мунштук.

Ми всі здорові. Я 5/V їду в Москву в справах, може що-небудь та зроблю, щоб тебе вирвати з півночі, і за себе буду говорити теж. В Харкові нічого цікавого немає. В нашій квартирі буде жити, здається, Городськой. […] Я поки що живу то у Анни Дмитрівни, то на Холодній горі. Паспорт мені повернули, і я тепер повноправний громадянин Радянського Союзу.

В Білгороді маю вже квартиру, а тут поки живу, бо не закінчила ще всіх справ ліквідаційних. Настрій у мене чудесний, і все тому, що я не маю зараз барахла і можу рушати в «життя» куди завгодно без турбот. Ти даремно думаєш, що тільки письменники постаралися мене випхати з Харкова. Таких, як я, багато, і тут не в письменниках тільки діло. Я тобі вже писала в учорашньому листі про все, але не знаю, чи ти його одержав. Ну, та я думаю, що ти зрозумієш, в чому справа. Така наша доля… Нічого не поробиш. Написала т. Постишеву листа і заяву, не знаю, чи вийде що з того. А так новин ніяких немає, і взагалі я зараз більше сплю, бо втомилася я дуже і морально, і фізично. А саме голівне, так це ти у мене… Все я страждаю за тебе і болію. Рушницю свою я не повернула, бо підкрутилося оце виселення, і мені було не до того, а тепер і йти туди не знаю як. Може, хай вже там залишиться? Чорт з нею, більше загубили. Речі деякі продала, а дещо поставила у людей. Рояль дала на прокат Колі Баж[ану]. Живу потроху і все за тобою сумую та турбуюся. Як ти там, моє дороге сонечко? Що тебе чекає в майбутньому? Це у мене єдина важка турбота і не знаю чи зможу тобі допомогти.

Адресу Пєшкової я дізналася точну і пишу її тобі, а ти з свого боку теж напиши їй листа і проси, щоб тебе перевели в інше місце. Вона, кажуть, багато допомагає в таких справах. Пиши так: Москва Машков пер. 15, Екатерине Павловне Пешковой. А т. Горькому – Москва Спиридоновская 2.

Що ж тобі написати ще про себе? Мене більше турбує як ти? І я тільки про це й думаю цілий час.

Діти здорові, я теж скриплю потроху і все думаю, як я поїду до тебе і як ми там будемо жити. Мені страшно хочеться тебе бачити… Так я за тобою сумую, що ти просто не уявляєш… І до того мені боляче за тебе, що просто жах. Але ти не падай духом, воно ще все перемелеться і може це все піде на краще. Все твоє життя пройшло [то] в тимчасовому занепаді, то знову в підйомі. Так що, очевидно, все йде по правильно побудованому долею плану, і я вірю, що ще все буде добре. І ти будь певен, що нічого не може бути страшного, а якось та улаштується наше життя і надалі. От тільки хочеться, щоб швидше воно улаштувалося, щоб нам бути разом. Коли буду в Москві, то зайду по тій адресі, що ти мені дав, і довідаюся, коли можна просити побачення з тобою. Думаю, що ти вже не належиш до української організації і тобою зараз розпоряджається Москва, бо тут так всі кажуть, що коли випхали звідси, то вже ти належиш не тутешнім, чому я дуже рада.

Дуже прошу тебе написати мені чи потрібні тобі гроші. Поки у мене єсть, то я хочу тобі прислати, а то як заїдеш ти аж у Чиб’ю, то тоді будуть доходити до тебе не так вже часто вісті про нас. Хоча кажуть, що ми тобі можемо писати часто, а от ти чи зможеш – то питання, здається, один чи два листа на місяць тільки можна буде тобі до нас прислати. От я зараз і користуюся з нагоди та й пишу тобі частенько. Телеграфуй мені, чи одержав ти посилку і що тобі ще потрібно. Я думаю, що не так вже там і добре, щоб не потрібно було чогось із їжі та з одежі.

Мій дорогий хлопчику, як я хвилююся за тебе, бо знаю, що всього не напишеш, що болить, а поговорити поки ще не маємо можливостей. Ну нічого, може якось та зустрінемося, то тоді вже й ночі буде мало на балачки. Не турбуйся за нас, ми якось