Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

камеру, націлену на мій монітор... Стає зрозумілим, чому хтось знає пароль входу в мою пошту. Далі виникає запитання: а може, цей хтось почув чи побачив, як ми розшифровували послання?..

— Телефон! — підскочив вундеркінд. — Ваш телефон прослуховували!..

— Я теж так подумав. І запитав себе: хто?..

— Це мусив бути хтось один. Хто знав пошту і хто мав розшифровку... — припустила Марі.

— Так. Або Наум, або Борислава...

Схоже, розповідь Лева друзів заінтригувала.

— Чому ти відразу ж не викинув цей клятий телефон? — налетіла на Лева Марі.

— По-перше, не хотів сполохати нишпорку. По-друге, вирішив пограти за його правилами... По мобільному і біля мобільного я говорив лише про те, що може сплутати карти слухачеві... А без телефону робив те, про що ніхто не мав здогадатися...

— Навіть ми... — прошепотіла Люба. Лев на це не відповів, і відомо, чому. Бо правильно...

Борис з нетерплячки вибіг із-за столу, став перед Безруким і, чухаючи свого смоляного чуба, видав на одному подихові:

— Я перепрошую, Леве Львовичу, але ваша хитра розповідь, схоже, затягнеться надовго, а мене сильно мучить одне делікатне запитання. І я не хочу чекати, я хочу знати зараз: коли ви дізналися, що душа Львова захована не в звичайному кам'яному левові-звірові, а в статуї Святого Лева-чоловіка, що на фасаді собору Святого Юра?

— Вранці після нічних відвідин купола музею етнографії. Там, де бродив привид свободи...

— Чому бродив?..

— Бо він там вселився в мене, наївний очкарику!.. — крикнув Лев. — Хіба ти не зрозумів?.. А я-то думав, ти просто тримаєш язик за зубами, бо вловив мої натяки мовчати!..

— Я не зрозумів... — пробубонів Борис.

— Який ще привид свободи?! — підскочила Марі. — Безрукий, ти хворий чи тільки прикидаєшся?..

Лев поклав Марі руку на плече. Намагався погладити, але вона відсахнулася.

— Зрештою, кохана, тебе ніхто не змушує вірити. Тим паче, що привид уже мене покинув. І полетів до неба. Щоб передати вітання безрукому катові... Так що я знову вільний. Стовідсотково твій...

Більше ніхто з товариства не насмілився навіть слова мовити. Лев продовжив:

— Привид свободи і привів мене до собору Святого Юра... — Безрукий наче провалився у спогади. — Того дня Марі знову помчала на роботу, у сусідки стався черговий заскок, і я пильнував дитину. Але не міг всидіти вдома. Ніяк. У мені вирував якийсь вулкан і виштовхував з дому. І ми з Ганнусею втекли з хати. Я був не я, ноги самі занесли мене до собору, а очі самі вгледіли на голові статуї Лева Шептицького голуба. Отоді я дізнався, де душа Львова і хто її може врятувати...

— І ви мовчали! Ну, ви, Леве Львовичу, просто скеля! — образився вундеркінд. — А я, дурень, бігав з фотоапаратом по всьому Львову, як клоун...

— Вибач. Але це тільки заради справи. І заради вашої безпеки... І це ще не все... Так що раджу всім набратися терпіння і простити мені... Я не буду тягнути, розповім швидко... Обмізкувавши поведінку Стійкої, Чортополоха, Лавника і Войтович, я зробив висновок: Борислава виконує своє — шукає кам'яного лева за допомогою змії. Місія Зоряни — залучити до афери Ярему, завдання Яреми — нейтралізувати мене. А ось Наум Чортополох, схоже, був таємним і найнебезпечнішим гравцем. Він мене підслуховував, він якось шпигував за Стійкою, він нашу інформацію таємно зливав Бориславі, а її, як-от фотографію «тріо зі змією», мені. Чортополох, однозначно, хотів, щоб ми знайшли кам'яного лева, а він цією знахідкою скористався...

— Він теж полював за душею Львова! — заокруглила свої оченята Люба. — І ми в цьому переконалися, коли його змія напала на голуба біля собору.

— Багато чого я тоді ще не міг втямити, але знав точно, — вів далі Лев, — що Стійка і Чортополох — основні претенденти на душу міста. Як і для чого — я не знав!.. Але від Борислави і Наума несло небезпекою! Явною! Повірте, я загрозу чую шкурою!.. З мене не зводили очей люди Лавника, мене слухав Чортополох!.. А може, не лише слухав, а й бачив... За мною шпигувала перевдягнена в двірничку Стійка. Благо, вона нікому не довіряла, тому капостила сама... І я мусив щось придумати!.. До того ж, щоб не зачепити вас, мої любі!..

— І?.. — підігнала Лева Марі, явно незадоволена почутим.

— І я на Закарпатті в одного народного умільця замовив скульптуру Юрія Змієборця на левові!..

— Овва! — навіть бабуся не змогла приховати здивування. — Скульптура — бутафорія?..

— Витвір мистецтва, пані Гелено! — заперечив Лев. — Сенсація! Шикарна приманка для туристів!..

Як виглядали Марі, Борис і Люба — краще не казати. І взагалі словами важко описати.

— Мера хоч попередили? — єхидствував вундеркінд.

Безрукий розізлився.

— Не в'їдайся, очкарику, добре? — попросив. — Мер був у курсі. Інакше не освячував би скульптуру. Ще й у тому місці і в той час, коли нам було потрібно!..

— Я повірила, що душа Львова у цьому Юрієві на левові... — прошепотіла Люба. У неї потрясіння не минало.

— Так мало бути.