Єва Гата - Сюрпризи долі

Він завжди був химерником, та й не дивно, справжній бабський мазунчик, таке собі білосніжне ягня. В їхньому домі вічно крутилися підстаркуваті самотні тітки і бавилися з ним, як із іграшкою. Олесь жартома називав їх своїми німфами, хоча, вочевидь, усіх тих старих і не дуже старих панн важко порівняти з чарівницями рік та джерел. Кожна з них жила на ласкавому хлібі господині і мала свою неповторну трагічну історію. Як на мою думку, на них усіх чекала психлікарня. Одна з тіток врешті-решт таки потрапила туди, де і завершила своє убоге животіння.

До їхнього дому приходили ще й різні диваки чоловічої статі. Кожен із них мав свої вибрики. Цікаво і смішно було спостерігати за цією дивною компанією, члени якої розуміли одне одного з півслова. Усі вони варилися у власному сосі, який смакував лише їм. Наприклад, один із них збирав якісь трави і заварював спеціальні чаї, вірячи в їхню омолоджувальну силу. Та й усі решта, споживаючи ті напої, свято вірили у їхню цілющу силу, хоча у жодного щось не відзначалися бодай якісь ознаки того омолодження. Другий панок робив власні настоянки на диких коренях і переконував, що ними повертає втрачену міць. Звичайно, жодна настоянка вже нікому б з них не допомогла, та всі бажали дива. Словом, кожен був у щось втаємничений, і від цього їх розпирала гордість. За тарілку зупи вони урочисто обіцяли віддячитися тим, що свої знання передадуть лише Олесю. Сама бачиш, що навіть у дрібницях він дуже схожий на Діоніса. А якщо ще заглибитися, то паралелі, як на долоні.

Діоніс одружився з Аріадною, яку зрадливо покинув афінський герой Тезей. Вона допомогла Тезею побороти Мінотавра, а той, замість подяки і вірного кохання, обдурив дівчину і покинув на острові Наксос. Красуню охопив розпач, адже вона пожертвувала своїм клубком заради коханого, а тут така зрада. В неї виникло непереборне бажання покінчити життя самогубством, та на щастя їй на допомогу прийшов Діоніс і одружився з нею. Звичайно, Марина не Аріадна, а я не Тезей, і жодного Мінотавра вона мені не допомогла побороти, та погодься, що аналогії перед очима.

Олеся не вабила кар’єра, за неї треба жорстоко боротися. За книжками наш приятель також не полюбляв довго сидіти, це заняття його мучило. Він ніколи не хотів владарювати, був занадто лінивий для цього. Дивно, що взагалі знайшов собі фах до душі. Та узагалі, якби не я, то напевно би залишився безробітним. Мені набридло чути його скавуління і тому влаштував через свої знайомства у престижну газету. Наш друг ніколи не вмів планомірно втілювати свої задуми в життя. Увесь його шлях був доволі хаотичний, з великою часткою авантюризму.

Пам’ятаєш, як за ним крокували цілі юрби прекрасної статі? Що вони в ньому бачили, важко сказати. Олесь усіх без винятку запрошував у свою майстерню (яку я йому допоміг отримати), читав там свої сумбурні вірші, поїв вином і доводив слухачок до екстазу. Деякі дурепи в нього закохувалися, в інших прокидався материнський інстинкт, жодна не залишалася байдужою до цього баламута.

Дивно, що доля звела нас. Мабуть, ми потребували одне одного, хоча, гадаю, радше — він мене. Чоловічі компанії його мало вабили. Хіба ти не зауважила, що, крім мене, в нього так і з’явилося жодного приятеля? Я завжди заплющував очі на його стиль життя, хоча він частенько мене й дратував. Його не можна була назвати правдивим гульвісою, але щось авантюристичне завжди проглядалося в його характері. Хоча і не був пияком, проте частенько полюбляв побути п’яним. Пам’ятаю, одного разу під час творчої кризи добряче заливався горілкою і невідомо чим би все закінчилося, якби я не витяг тоді його з болота. Та й не лише тоді, бували і інші періоди, коли наш славний приятель перебував на грані психозу.

Олесь любив хизуватися, що ідея «Омфалу» належить йому, однак той проект так і лишився б його фантазією, якби я не взявся за довершення. Мій друг полюбляв емоційні розмови, на яких усе й закінчувалось, щоденну ж роботу завжди залишав іншим.

Слава Богу, що, незважаючи на наші колишні стосунки, їхня родина таки віднайшла своє щастя! Мушу зазначити, в Олеся є непогана риса — вміння пробачати і забувати. Мені цього завжди бракувало. Він давно викинув з голови, що його жінка колись зустрічалася зі мною. До речі, на відміну від нього вона мені цього так і не подарувала. Я бачив, як блискали ненавистю її очі до кожної дівчини, на яку я звертав увагу. Та що там казати, ти й сама пригадуєш вашу першу зустріч на тому ж Новорічному вечорі. А тепер проаналізуй, чи була вона доброю подругою впродовж усіх років? Маю на увазі не якісь послуги, а сердечність взаємин. Звичайно, як тільки хтось із нас потребував лікарської допомоги, ніколи не відмовляла, допомагала чим могла, і за це низько схиляю голову. Упродовж років моє ставлення до неї не змінювалося, постійно чув фальш у її голосі. Тільки після останніх подій, про які ти неодмінно довідаєшся, я цілком переосмислив своє ставлення до близьких і далеких супутників мого життя.

Щойно я стояв на порозі смерті. Це тривало недовго, проте досить, щоб осягнути багато нових істин. Я зміг іншими очима поглянути на кожного, хто був поруч зі мною усі ці роки. Як би ти знала, яке щастя відкривати для себе нове довкілля! Я зрозумів: довкола не має ворогів. Ми їх самі вигадуємо. Тобі дивно? І мені такого раніше ніколи не спадало на думку. Та зараз це стало моїм глибоким переконанням. Хіба одна частина єдиного тіла ворогує з іншою? Навіщо правій руці бити ліву? Такий погляд мало хто бажає прийняти в повсякденному животінні. Шкода, що його осягають лиш ті, хто переступає межу між життям і раєм.

Мені так багато хочеться тобі розповісти. Я знаю, там є двері. За них навіть можна зазирнути, та переступити поріг не так і просто. Знову кажу не те. Перейти на той бік нескладно, лише спочатку треба відповісти на одне на перший погляд просте запитання. Знаєш яке? Для тих, хто підійшов до дверей,