Жюль Верн - 20 000 льє під водою

Обходячи зал салону, я дійшов до дверей, які вели в каюту капітана Немо. На превеликий подив, вони були напіввідчинені. Я мимоволі відступив на крок. Якщо капітан Немо був у кімнаті, він міг би мене побачити. Проте ніякого шуму не було чути, і я знову наблизився. Каюта була пуста. Я штовхнув двері і зробив кілька кроків усередину. Її вигляд, як і раніше, був суворий і навіть аскетичний.

І раптом мене вразили кілька офортів, яких я не по мітив під час мого першого візиту. Це були портрети видатних історичних діячів, що все своє життя присвятили якій-небудь великій ідеї людства: Костюшка[73] — героя за визволення Польщі, Боцаріса[74] — Леоніда[75] сучасної Греції, О’Коннела[76] — борця за незалежність Ірландії, Джорджа Вашингтона[77] — засновника Північно-Американського союзу, Маніна[78] — італійського патріота, Авраама Лінкольна[79], забитого кулею фанатика-рабовласника, і, нарешті, мученика за справу звільнення негрів від рабства, повішеного на шибениці Джона Брауна[80], як змалював його Віктор Гюго.

Який зв’язок існував між цими героями і капітаном Немо? Чи міг я тепер, нарешті, з допомогою цієї галереї портретів відгадати таємницю його життя? Може, він теж був вождем пригніченого народу, визволителем рабів? Чи, може, він був одним з героїв жахливої війни між американськими північними і південними штатами, війни сумної і уславленої назавжди?..

Раптом годинник продзвонив восьму годину. Перший удар молоточка по дзвінку пробудив мене від думок. Я здригнувся, ніби чиєсь невидиме око проникло в найглибші таємниці моїх думок, і поквапливо вийшов з кімнати. Мій погляд перш за все зупинився на компасі. Ми, як і раніше, прямували на північ. Лаг показував середню швидкість, манометр — глибину приблизно в шістдесят футів. Отже, все складалося на користь проекту Неда.

Я повернувся в свою каюту і тепло одягнувся: натягнув високі морські чоботи, шапку з шкіри морської видри, теплу куртку з морського шовку, підбиту шкірою тюленя. Тепер я був готовий. Залишалося чекати. Глибоку тишу на кораблі порушувало лише гудіння гвинта. Напружуючи всю увагу, я прислухався коло дверей, боячись, що раптом почую вибух людських голосів, які будуть свідчити, що Неда Ленда застали в момент здійснення його проекту втечі. Мене охопила смертельна тривога. Даремно я намагався оволодіти собою і стати спокійним.

О дев’ятій годині без кількох хвилин я приклав вухо до перегородки, що відділяла мене від каюти капітана. Ніяких звуків! Я вийшов з своєї каюти і повернувся в салон. Він був напівзатемнений, але в ньому теж не було нікого. Я відчинив двері, що вели в бібліотеку. Те саме напівсвітло, та ж сама пустота. Я став коло дверей, що виходили до центрального трапа, і почав чекати сигналу Неда Ленда.

У цей момент шум від обертання гвинта помітно зменшився, а потім і зовсім затих. Чому сталася зміна в ході «Наутілуса»? Я не міг сказати, чи була ця зупинка корисною, чи зовсім зайвою для задумів Неда Ленда.

Тепер тишу порушувало тільки биття мого серця.

Раптом відчувся легкий поштовх. Я зрозумів, що «Наутілус» опустився на океанське дно, і від цього ще більше стривожився. Сигналу від канадця не було до цього часу. Мені хотілося піти до Неда Ленда, щоб умовити його відкласти втечу. Відчувалося, що наше сьогоднішнє плавання проходило не в звичайних умовах.

Цієї миті двері салону відчинились і в них з’явився капітан Немо. Він відразу помітив мене і без привітання дуже люб’язно сказав:

— А, пане професоре, я вас шукав. Чи знаєте ви історію Іспанії?

Коли б він навіть запитав, чи знаю я історію рідної країни, то, перебуваючи в стані крайньої тривоги й збентеження, я все одно нічого не зміг би відповісти.

— Ну, то як? — повторив запитання капітан Немо. — Чи знаєте ви історію Іспанії?

— Дуже погано! — відповів я нарешті.

— От так завжди з ученими, — сказав капітан. — Крім своєї спеціальності, вони нічого не знають. Сідайте тоді, — додав він, — і я розкажу один цікавий епізод з цієї історії.

Капітан зручно влаштувався на дивані, я машинально сів поруч з ним, але в напівтемному кутку.

— Слухайте мене, пане професоре, уважної — почав він. — Ця історія зацікавить вас до деякої міри, бо вона відповість вам на питання, якого ви, мабуть, самі не можете розв’язати.

— Слухаю вас, капітане, — відповів я стривожено, не знаючи, що хотів цим сказати мій співрозмовник і в якій мірі його розповідь стосується наглих планів утечі.

— Пане професоре, — говорив далі капітан Немо, — якщо ви не будете проти, ми почнемо з 1702 року. Ви, можливо, пам’ятаєте, що в цей період французький король Людовік XIV, вважаючи, що йому достатньо зробити один величний знак, щоб Піренеї провалилися крізь землю, посадив на іспанський трон свого внука герцога Анжуйського. Цьому досить бездарному принцові, відомому під ім’ям Філіппа V, довелося зіткнутися з досить сильними зовнішніми ворогами. Справді, за рік перед тим королі Голландії, Австрії і Англії уклали в Гаазі союзний договір з метою відняти іспанську корону у Філіппа V і надіти її на голову якогось ерцгерцога, якому вони вже наперед дали ім’я Карл III. Іспанія повинна була протистояти цій коаліції. Однак у неї майже не було ні солдатів, ні матросів. Але грошей вона мала б досить при тій, звичайно, умові, якщо її галеони, навантажені американським золотом і сріблом, могли б увійти в іспанські порти.

Отже, в кінці 1702 року Іспанія чекала багатий транспорт, який супроводжувала французька ескадра в складі двадцяти трьох кораблів під командуванням адмірала Шато-Рено. Такий конвой був необхідний тому, що об’єднаний флот ворожої коаліції рискав в Атлантичному океані. Транспорт повинен був прийти в Кадікс, але адмірал довідався, що в його водах крейсує англійська ескадра, і вирішив зайти в який-небудь французький порт. Іспанські капітани транспортних кораблів запротестували проти такого рішення. Вони вимагали, щоб їх доставили лише в іспанський порт і, якщо не можна було пробитися в Кадікс, то треба було йти в бухту Віго, розташовану на північно-західному березі Іспанії. За їхніми даними, вона не була блокована. Адмірал Шато-Рено виявив слабкодухість і погодився з цією вимогою. Галеони увійшли в бухту Віго. На нещастя, ця бухта має з боку моря широко відкритий рейд, який ніяк не можна захистити. Отже, потрібно було якнайшвидше розвантажити галіони до появи флоту ворожої коаліції; часу на це було більш ніж досить, усе обійшлося б щасливо, коли б раптом не почалася