Рафаель Сабатіні - Одіссея капітана Блада

він, мабуть, почав би доводити, що діє так, як вимагає від нього його обов'язок. На це йому цілком слушно можна було б відповісти, що в цій справі його обов'язок перебуває в полоні ревнощів.

Пізніше, коли через кілька днів ямайська ескадра вийшла в море, на флагманському кораблі віце-адмірала Крофорда разом з полковником Бішопом відплив і лорд Джуліан. Треба сказати, що в такій поїздці не було ніякої потреби. Навпаки, обов'язки губернатора вимагали, щоб полковник Бішоп залишався на березі, а лорд Джуліан, як ми знаємо, взагалі не міг принести будь-якої користі на кораблі. І все ж вони обидва вирушили полювати на капітана Блада, причому кожен з них використовував своє становище, як привід для задоволення власних домагань. Ця спільна мета якось зв'язувала їх між собою і навіть створила між ними щось схоже на дружбу, яка за інших обставин була б неможливою між людьми, такими різними і за вихованням і за прагненням.

Полювання почалося. Якийсь час кораблі ямайської ескадри крейсерували вздовж берегів острова Гаїті, ведучи спостереження за Навітряною протокою і зазнаючи всіх принад негоди, бо саме почався сезон дощів. Але полювання не дало ніяких наслідків, і через місяць губернатор Бішоп та лорд Уейд ні з чим повернулись у Порт-Ройял, де на них чекали дуже неприємні новини з Старого Світу.

Манія величності Людовіка XIV запалила в Європі пожежу війни. Французькі легіонери спустошували рейнські провінції, а Іспанія приєдналась до тих, хто об'єднав свої зусилля на боротьбу з войовничими прагненнями короля Франції. Але не це було найгіршим: ширилися чутки про громадянську війну в самій Англії, де народ знемагав від нестерпної тиранії короля Якова. Повідомлялося, що Вільгельма Оранського запросили в Англію.

Час спливав, минали тиждень за тижнем, і кожен корабель, що прибував з Англії, привозив у Порт-Ройял нові повідомлення. Вільгельм прибув до Англії, а в березні 1689 року на Ямайці дізналися, що він вступив на англійський престол і що Яків утік до Франції, де йому обіцяли допомогу в боротьбі з новим королем.

Такі новини не могли бути приємними для родича Сендерленда. А згодом від міністра закордонних справ короля Вільгельма надійшов лист, у якому міністр повідомляв Бішопа, що Англія перебуває з Францією в стані війни й, оскільки війна може перекинутись і в колонії, до Вест-Індії направляється генерал-губернатор лорд Уіллогбі, з ним для підсилення ямайської ескадри вирушає на всякий випадок ескадра під командою адмірала ван дер Кейлена.

Полковник Бішоп зрозумів, що його необмеженій владі у Порт-Ройялі прийшов кінець, навіть коли б він і залишився губернатором. Лорд Джуліан для себе не дістав ніяких вказівок і не уявляв, як вплинуть усі ці зміни на його становище. Тому він намагався встановити з полковником Бішопом якомога тісніші й дружніші взаємини, плекаючи надію здобути Арабеллу. Що ж до полковника, то він, побоюючись, що політичні події примусять його піти у відставку, палко мріяв якнайскоріше породичатися з лордом Джуліаном і скористатися з його високого становища в суспільстві.

Між ними встановилося цілковите взаєморозуміння. Лорд Джуліан розповів полковникові все, що знав про Блада і Арабеллу.

— Єдина наша перешкода — це капітан Блад,~— сказав він. — Дівчина кохає його.

— Ви з глузду з'їхали? — вигукнув Бішоп.

— У вас, мабуть, є всі підстави прийти до такого висновку, — з сумом у голосі зауважив його світлість, — але я при своєму розумі і кажу так тому, що знаю про це.

— Знаєте?

— Арабелла сама призналася мені в усьому.

— Яка безсоромність! Клянуся богом, я її навчу! — Це говорив рабовласник, який звик учити за допомогою нагая.

— Не будьте дурнем, Бішоп! — Зневага, з якою його світлість вимовив ці слова, вплинула на полковника більше, ніж будь-які доводи. — Дівчину з характером Арабелли не переконаєш ніякими погрозами. І коли ви не хочете назавжди зруйнувати мої плани, то повинні тримати язик за зубами і зовсім не втручатися в цю справу.

— Не втручатися?! Боже мій, а що ж робити?

— Послухайте, чоловіче! У Арабелли твердий характер. Я певен, що ви ще не знаєте своєї племінниці. Поки буде живий Блад, вона його чекатиме.

— А якщо Блад загине, то вона схаменеться?

— Ну от, тепер ви, здається, починаєте міркувати правильно, — похвалив Бішопа лорд Джуліан. — Це перший і необхідний крок на шляху до нашої мети.

— Ми маємо повну можливість досягти її! — вигукнув Бішоп з ентузіазмом. — Війна з Францією скасовує всякі обмеження щодо Тортуги. Враховуючи держані інтереси, ми можемо напасти на Тортугу. А здобувши там перемогу, ми заслужимо подяку нового уряду,

— Гм-м! — протягнув лорд Джуліан і, замислившись, сіпнув себе за губу.

— Я бачу, вам усе ясно, — грубо розсміявся Бішоп. — Так уб'ємо двох зайців одним пострілом, га? Ми вирушимо прямо в барліг до цього негідника, перетворимо Тортугу на купу руїн і захопимо проклятого Блада під самісіньким носом у французького короля.

Через два дні, тобто місяцю через три після того, як «Арабелла» вийшла з Порт-Ройяла, вони знову вирушили полювати на капітана Блада, взявши з собою всю ескадру і кілька допоміжних кораблів. Арабеллі й іншим дали зрозуміти, що вони збираються вчинити напад на французьку частину острова Гаїті, оскільки тільки така експедиція могла виправдати полковника Бішопа, який у цей тривожний час залишає Ямайку. Почуття обов'язку, безсумнівно, повинне було б міцно утримувати його в Порт-Ройялі, та це почуття розчинилося в ненависті — найбезпліднішому і найсильнішому з усіх почуттів. Першої ж ночі губернатор у величезній каюті «Імператора» — флагманського корабля ескадри віце-адмірала Крофорда — нализався, як хлющ, утішаючись думкою про близький кінець кар'єри капітана Блада.

Розділ XXV

НА СЛУЖБІ У КОРОЛЯ ЛЮДОВІКА

А приблизно за три місяці до того, як полковник Бішоп вирушив з ескадрою на Тортугу, корабель капітана Блада, гнаний сильними північними вітрами, кинув якір у оточеній високими скелями гавані Тортуги. Прибув він на два дні раніше, ніж фрегат, який перед ним вийшов із Порт-Ройяла під командуванням Вольверстона. В душі Блада клекотіло пекло.

В цій затишній стоянці Блада чекали чотири кораблі його ескадри з командою в сімсот чоловік, з якими він розлучився під час шторму біля Малих Антільських островів. Пірати почали вже серйозно турбуватися про долю Блада, тому вони з великою і щирою радістю вітали прибуття «Арабелли». На честь капітана Блада гриміли салюти з гармат, кораблі були прикрашені прапорами. Все населення міста, розбуркане шумом у гавані, висипало на мол; величезний натовп чоловіків і жінок усіх віросповідань і національностей зібрався тут, щоб привітати уславленого пірата.

Блад зійшов на берег, можливо, тільки