з тією тільки різницею, що нас не кілька тисяч чоловіків і жінок посеред неозорої й неторканої природи, а мільярди у спаскудженому та виснаженому світі, До того ж, у світі сліпому, докинула дружина лікаря, коли стане важко добувати воду та їжу, то найімовірніше, ці групи розпадуться, кожен почне думати, що самому-одному йому пощастить вижити краще, не треба буде ділитися з іншими, усе, що вдасться роздобути, належатиме йому й більше нікому, Кожна така група повинна мати керівника, когось такого, хто командує й організує, нагадав перший сліпий, Можливо, але в цьому випадку сліпими будуть і ті, хто керує, і ті, ким керують, Ти не сліпа, сказала дівчина в чорних окулярах, тому цілком природно, що ти маєш керувати й організовувати, Я не керую, намагаюся організувати те, що можу, я лише ті очі, яких у вас уже нема, Ти щось подібне до природного вождя, царя з очима у краю сліпих, сказав старий із чорною пов'язкою на оці, Якщо так, то користуйтеся моїми очима, поки вони існуватимуть, тому я пропоную, щоб замість розійтися по своїх квартирах, я до себе, ти до себе, ми жили й трималися разом, Ми можемо залишитися тут, сказала дівчина в чорних окулярах, У нас більше місця, сказав перший сліпий, Якщо наше помешкання хтось уже не захопив, нагадала йому дружина, Коли туди прийдемо, то побачимо, якщо так, то повернемося сюди, або підемо до вас, або до тебе, додав він, звертаючись до старого з пов'язкою на оці, а той йому відповів, У мене власної домівки нема, я жив сам-один у найнятому помешканні, А родини в тебе нема, запитала дівчина в чорних окулярах, Нема нікого, Ані дружини, ані дітей, ані братів і сестер, Анікогісінько, Якщо мої батьки не повернуться, то я буду така сама самотня, як і ти, Я житиму з тобою, сказав зизоокий хлопчик, але не додав, Якщо моя мати не повернеться, він не поставив цієї умови, дивна поведінка, а може, не така й дивна, молоді люди легко звикають до чого завгодно, усе життя в них попереду, То що ви вирішили, запитала дружина лікаря, Я піду з вами, сказала дівчина в чорних окулярах, лише попрошу тебе, аби бодай один раз на тиждень ти приводила мене сюди, раптом мої батьки все ж таки повернуться, Залиш ключі сусідці з нижнього поверху, У мене й справді немає іншої ради, вона не може наробити тут більше шкоди, ніж уже наробила, Перепсує тут усе, Після того як я тут побувала, може, й не стане нічого псувати, Ми також підемо з вами, сказав перший сліпий, але нам хотілося б якомога скоріше побувати у власному домі, подивитися, що там сталося, Ми підемо туди, звичайно ж, Заходити до мене немає сенсу, я вже вам розповів, де я жив, Житимеш у нас, Гаразд, але з однією умовою, на перший погляд може здатися дивним, що людина ставить умови тому, хто робить їй ласку, проте старі люди часто бувають такими, чого вони не знаходять у часі, те добирають гординею, То яка ж твоя умова, запитав лікар, Коли я перетворюся для вас на непосильний тягар, то прошу, щоб ви мені це сказали, а якщо з дружби або співчуття ви вирішите змовчати, то сподіваюся, я збережу ще досить глузду в голові, аби зробити те, що я муситиму зробити, А що ти муситимеш зробити, запитала дівчина в чорних окулярах, Відійти, віддалитися, зникнути, як раніше робили слони, останнім часом вони нібито так уже не роблять, а колись жоден із них не хотів дожити до старості, Ти ж не слон, Але й не людина, в точному розумінні цього слова, А надто тоді, коли починаєш мислити, як дитина, відповіла дівчина в чорних окулярах, і розмова на цьому закінчилася.
Пластикові мішки стали значно легшими, аніж тоді, коли дружина лікаря їх сюди принесла, та воно й не дивно, адже сусідка з першого поверху також до них приклалася, причому двічі, уперше вчора ввечері, й сьогодні, щоб піддобритися до бабусі, чий характер уже вам відомий, їй також залишили трохи їжі, коли передавали їй ключі, й попросили, щоб вона зберегла їх, доки з'являться їхні законні власники, та й слізний пес одержав свою пайку, бо тільки кам'яне серце могло б дивитися байдуже в ті благальні очі, а до речі, куди подівся собака, бо в домі його немає, у двері він не виходив, то ж він міг бути лише в садочку, дружина лікаря хотіла в цьому переконатися, і справді, він був там, пожираючи курку, його напад був таким блискавичним, що бідолашна птаха не встигла навіть подати сигнал тривоги, бо якби стара з першого поверху мала очі або порахувала своїх курей, то невідомо, яка лють її опанувала б і яка доля чекала б на ключі, що їх їй передали. Між усвідомленням того, що він скоїв злочин і що людська істота, яку він узявся охороняти, пішла геть, слізний пес вагався лише одну мить, після чого швиденько вирив у землі ямку, й перш ніж бабуся з першого поверху вийшла на майданчик пожежних сходів, щоб з'ясувати причину шуму, який проник у дім, він зарив у землю кістяк курки, приховавши свій злочин, а докори сумління відклавши на потім. Слізний пес помчав сходами вгору, зачепивши, мов подих вітру, спідницю старої, що навіть не помітила, яка небезпека їй загрожувала, й улігся поруч із дружиною лікаря, повідомивши про свій подвиг дзвінким гавкотом. Бабуся з першого поверху, почувши цей лютий гавкіт, стурбувалася, хоч ми й знаємо, що запізно, за безпеку своїх пернатих, і, задерши голову вгору, крикнула, Не відпускайте цього собаку, він подушить моїх курей, Не турбуйтеся, відповіла їй дружина лікаря, наш собака не голодний, і ми зараз звідси йдемо, Уже зараз, перепитала стара, і в її голосі прозвучало щось подібне до жалю, так ніби вона хотіла, щоб її зрозуміли зовсім по-іншому, наприклад, Ви залишаєте мене тут саму-одну, проте не сказала більше ні слова, і її, Вже зараз, не потребувало відповіді, люди черстві серцем також спроможні засмучуватися, й ця бабуся була така засмучена, що навіть не відчинила двері, щоб попрощатися з невдячними, яких вона впустила у свій дім. Вона чула, як вони спускаються сходами й розмовляють одне з одним, Обережно, не спіткнися, Поклади руку мені на плече, Тримайся за поручні, слова, які за подібних ситуацій промовляють завжди, а надто тепер, у світі сліпих, проте їй здалося дивним
