Жозе Сарамаго - Сліпота

з тебе кров, житимемо як паразити, Паразитів не бракувало й тоді, коли ми жили, а щодо крові, то має ж вона бути для чогось потрібна, а не лише підтримувати тіло, в якому вона циркулює, а зараз ходімо спати, бо завтра для нас почнеться нове життя.

Нове життя чи те саме. Зизоокий хлопчисько, коли прокинувся, захотів у нужник, його шлунок геть розладнався, певно, не вся їжа пішла йому на користь, але тут-таки з'ясував, що зайти туди неможливо, либонь, стара з нижнього поверху ходила в усі нужники багатоквартирного будинку й довела їх до такого стану, що користуватися ними стало неможливо, але досі про це ніхто не знав, бо завдяки унікальній випадковості нікому із сімох людей не захотілося вчора очистити шлунок, перед тим як вони полягали спати. Сьогодні ж у всіх з'явилося таке бажання, а найдужче в бідолашного хлопчиська, який більше не міг терпіти, бо хоч нам і не хочеться визнавати, проте ці брудні реальності життя не можна цілком пропустити в будь-якій розповіді, бо якщо живіт не турбує, то кожен має ідеї, кожен, наприклад, готовий дискутувати, чи існує пряма залежність між очима та почуттями, й чи почуття відповідальності природно виникає лише в тієї людини, яка має добрий зір, та коли в животі виникає гострий біль, коли тіло починає підпирати, й воно перестає нам коритися, ось тоді й стає видно, якими тваринами ми все-таки є, У садочок, вигукнула дружина лікаря, й вона мала слушність, бо якби не було так рано, то ми вже зустріли б там сусідку з нижнього поверху, й час уже забути про принизливу манеру називати її бабусею, вона вже була б там, навпочіпки й оточена курми, а хто запитав би, до чого там кури, то він вочевидь не знайомий із повадками цієї птиці. Ухопившись за живіт, із допомогою дружини лікаря, зизоокий хлопчик, долаючи біль і тривогу, спустився сходами, він і так, бідолашний, тримався довго, але на останніх сходинках сфінктер не витримав внутрішнього тиску, й наслідки ви можете собі уявити. Тим часом п'ятеро інших спустилися, як могли, по пожежній драбині — пожежа й справді гуготіла в їхніх животах — і якщо після їхнього життя в карантині вони ще зберегли крихту сором'язливості, то тут їй настав кінець. Розбігшись по садочку, стогнучи від перенапруги, страждаючи від решток непотрібного сорому, вони зробили те, що мали зробити, тут-таки була й дружина лікаря, але вона плакала, дивлячись на них, на свого власного чоловіка, на першого сліпого і його дружину, на дівчину в чорних окулярах, на старого з чорною пов'язкою на оці, на хлопчиська, вона бачила, як вони розкарячилися в траві, між голівками капусти, з курми за компанію, слізний собака теж товаришив їм тут. Вони підтерлися, як могли, мало й погано, жмутиками трави, уламками цегли й черепиці, усім, що трапилося їм під руку, але світ іще не бачив більш незручної заміни. Вони знову піднялися по пожежній драбині, цього разу сусідка з нижнього поверху не з'явилася, щоб запитати, хто вони такі, звідки прийшли, куди йдуть, вона ще спала після несподівано доброї вечері, й коли вони увійшли до помешкання, то спочатку не знали, про що говорити, потім дівчина в чорних окулярах сказала, що вони не можуть залишатися в такому стані, води, щоб помитися, і справді немає, дощ, на превеликий жаль, сьогодні не лив із неба потоками, як учора, а то б вони знову спустилися в садочок, але тепер голі й без усякого сорому, й підставили б голову та плечі під щедру воду з неба, відчули б, як вона збігає їм по спині, по грудях, по ногах, могли б набрати її в нарешті чисті долоні й погамувати жорстоку спрагу, свою чи когось іншого, а може навіть, доторкаючись губами до тіла, розбудили б у собі й іншу спрагу. Дівчину в чорних окулярах, як уже не раз зазначалося, якщо щось і приведе до згуби, то це надмір уяви, про що непогано їй було б пам'ятати в такій ситуації, як ця — трагічна, гротескна, розпачлива. Та попри все це їй не були чужі й деякі практичні почуття, що вона й довела, спочатку понишпоривши у власній спальні, а потім і в спальні своїх батьків, і видобувши звідти кілька рушників та простирадел, Підітремося поки що цим, сказала вона, і краще так, аніж ніяк, і немає сумніву, то була вдала думка, бо коли сіли снідати, то відчули себе зовсім іншими людьми.

За столом дружина лікаря виклала свої думки, Настала та мить, коли ми повинні вирішити, що нам робити далі, я переконана, що всі люди осліпли, принаймні так поводяться всі ті, кого я досі бачила, немає води, немає електрики, припинилося постачання чим би то не було, навколо панує справжній хаос, Цікаво, а уряд існує, запитав перший сліпий, Не думаю, а якщо й існує, то це уряд сліпих, який хоче управляти сліпими, але навіть не намагається щось організувати, Тоді в нас немає майбутнього, сказав старий із чорною пов’язкою на оці, Не знаю, чи є в нас майбутнє, зараз набагато важливіше вирішити, як нам жити в цьому теперішньому, Без майбутнього теперішнє не має глузду, воно ніби й не існує, Може бути, що людство якось пристосується жити без очей, але тоді воно перестане бути людством, результат ми бачимо, хто з нас тепер є тією людиною, якою він був раніше, ось я, наприклад, убила людину, Ти вбила людину, налякано запитав перший сліпий, Так, я вбила того, хто був головним у другому крилі, я встромила йому ножиці в горлянку, Ти його вбила, щоб помститися за нас, помститися за жінок, ти справжня жінка, сказала дівчина в чорних окулярах, а справедлива помста — це річ людська, якби жертва не мала права вбити свого ката, правосуддя не існувало б, Не існувало б і людства, додала дружина першого сліпого, Повернімося до головного, сказала дружина лікаря, якщо ми й далі триматимемося разом, можливо, нам пощастить вижити, а якщо розділимося, то маса нас поглине й розтопче, Ти ж розповідала, що існують організовані групи сліпих, зауважив лікар, це означає, що люди винаходять нові способи жити, тож нас не обов'язково розтопчуть, як ти передбачаєш, Я не знаю, до якої міри вони справді організовані, бо я бачила тільки, що вони шукають їжу й місце де заночувати, ото й усе, Ми повертаємося до стану первісної орди, сказав старий із чорною пов'язкою на оці,