Жозе Сарамаго - Сліпота

почути, як одна з жінок сказала, Тут стало так поночі, що я нічого не бачу, те що сліпота цієї жінки не була білою, вже дивувало, але чому для неї стало поночі й чому в темряві вона не могла нічого бачити, що могли означати ці її дивні слова. Стара спробувала замислитися над ними, але голова відмовилася їй служити, й тому вона сказала самій собі, Либонь, я щось недочула. Уже на вулиці дружина лікаря згадала те, що в неї вихопилося, їй треба приділяти більше уваги тому, що вона каже, вона могла рухатися, як зряча, Проте розмовляти я маю право лише, як сліпа, подумала вона.

Коли вийшли на тротуар, вона поставила своїх друзів у два ряди по троє, у перший поставила чоловіка й дівчину в чорних окулярах, а посередині між ними зизоокого хлопчика, у другий — старого з чорною пов'язкою на оці й першого сліпого, кожного обабіч другої жінки. Вона хотіла, щоб усі були близько від неї, тому не стала шикувати їх у ненадійну вервечку, бо вервечка в будь-яку мить може порватися, для цього досить буде наштовхнутися на численніший або брутальніший гурт людей, це як на морі пароплав розтинає надвоє човна, що трапився йому назустріч, відомі наслідки таких інцидентів, катастрофа, розбите судно, потоплені люди, марні крики про допомогу, а пароплав уже пішов далеко вперед, люди на ньому навіть не помітили катастрофи, так може статися й тут, один сліпий там, інший там, затягнуті в безладні потоки інших сліпих, як хвилі на морі, що не зупиняються й не знають, куди вони котяться, а дружина лікаря не знатиме, за кого першого хапатися, за чоловіка чи, може, зизоокого хлопчика, але під загрозою втратити дівчину в чорних окулярах і старого з чорною пов'язкою на лобі, який може опинитися надто далеко від неї у своїй подорожі до кладовища слонів. Тому вона обв'язала всіх і себе саму мотузкою, яку сплела з подертого на смужки простирадла, коли інші спали, Не хапайтеся за мене, сказала вона, хапайтеся за мотузку й тримайтеся за неї з усієї сили, не відпускайте її, хоч би там що сталося.

Не йдіть надто близько одне до одного, щоб не спотикатися, але не втрачайте контакту зі своїми сусідами, лише один із них міг не клопотати собі голову цими новими правилами тактики пересувння по вулиці, а саме зизоокий хлопчик, який ішов посередині, захищений з усіх боків. Ніхто з наших сліпих не поцікавився, як пересуваються та плавають у сліпому морі інші групи, чи там теж прив'язуються одне до одного, за подібної чи інших ситуацій, але відповідь на таке запитання, якщо воно виникне, здобути легко, досить тільки подивитися, якщо ти маєш таку можливість, на будь-яку з груп, крім тих, які з причин для них, певно, важливих, проте нам невідомих, об'єднуються тісніше, ніж усі інші, й ти побачиш, що протягом дня вони одних учасників втрачають, а інших набувають, бо постійно хтось відбивається від гурту і зникає в загальному натовпі, інший під дією земного тяжіння до нього притягується, іноді його приймають до товариства, іноді — ні, залежно від того, що він приносить із собою. Бабуся з першого поверху повільно відчинила вікно, вона не хоче, аби хтось довідався про її сентиментальну слабкість, проте з вулиці вже не долинає ніякого шуму, вони вже пішли, покинули це місце, де майже ніхто не буває, стара має бути задоволена, адже їй не треба буде ні з ким ділитися своїми курми та кролями, вона має радіти цьому, але чомусь не радіє, з її сліпих очей падають дві сльозинки, уперше вона запитала себе, чи є якийсь сенс жити далі. Відповіді вона не одержала, відповіді не завжди надходять тоді, коли вони потрібні, й часто буває так, що чекання відповіді і є єдиною можливою відповіддю.

Та дорога, яку вони обрали, проходила за два квартали від будинку, в якому старий із чорною пов'язкою на оці наймав свою парубоцьку квартиру, але вони вирішили туди не заходити, їжі там не було, одягу він не потребував, книжки був неспроможний читати. Вулиці були заповнені сліпими, які йшли на пошуки чогось їстівного. Вони заходили до крамниць із порожніми руками, із порожніми руками здебільшого й виходили, після чого сперечалися між собою, чи варто й далі залишатися в цьому кварталі, чи ліпше піти на розвідку в інші частини міста, велика проблема полягає в тому, що так як стоять справи, а стоять вони вкрай кепсько — питної води немає, електрики немає, газовими балонами, в яких іще залишився газ, користуватися небезпечно, бо можна влаштувати пожежу в помешканні — готувати їжу неможливо, навіть якби ми знали, де шукати сіль, оцет, приправи, щоб приготувати страву, бодай віддалено схожу на ті, які ми їли раніше, та що там говорити про приправи, ми були б цілком задоволені просто зваривши овочі, якби вони в нас були, те саме можна сказати й про м'ясо, адже крім неодмінних кролів і курей, можна було б використати також собак і котів, якби вони дозволили себе зловити, та оскільки досвід — справжній учитель життя, навіть ці тварини, колись домашні, навчилися не довіряти ласкавим словам, тепер вони полюють зграями і зграями захищаються, щоб не бути впольованими, а що, завдяки Богові, вони не втратили зір, то вони значно ефективніше, аніж люди, вміють захищатися, а як треба, то й нападати. Усі ці обставини та міркування привели сліпих до висновку, що найкращою їжею для людей є консерви, й не лише тому, що в більшості випадків вони вже приготовлені, готові до споживання, а й тому, що їх легко переносити й легко ними користуватися. Звичайно, на всіх бляшанках, пляшках та на різних упаковках, де зберігається продукція, яка швидко псується, стоять дати, після яких її споживання не рекомендується, а іноді стає небезпечним, але народна мудрість не забарилася випустити в обіг безвідповідальне прислів'я, певною мірою симетричне іншому, яке перестали вживати і яке проголошувало, якщо очі не бачать, то серце не відчуває, тепер стали казати, якщо очі не бачать, то шлунок радіє, тому люди й почали їсти стільки гидоти. Йдучи на чолі своєї групи, дружина лікаря подумки стала підбивати баланс їжі, яка ще збереглася в пластикових мішках, вистачить ще на одну трапезу, якщо собаці не давати, але, схоже, він зуміє прогодуватися власними засобами, тими самими, які так йому допомогли схопити курку за шию й урвати їй і голос, і життя. У них