Рік Рірдан - Син Нептуна, Рік Рірдан

Рудою блискавкою Елла приземлилась на колісницю.

— Елла тут. Амазонки гострі. Їдьмо.

— Тримайся! — попередила Хейзел. Вона нахилилась уперед і промовила: — Скачи, Аріоне!

Світ наче розтягнувся. Сонячні промені зігнулись навколо них. Аріон кинувся геть від амазонок і понісся крізь центр Сієтла. Хейзел озирнулась і побачила смугу диму над бруківкою там, де кінські копита торкнулися землі. Аріон смерчем скакав до пристані, перестрибуючи машини та перелітаючи перехрестя.

Хейзел кричала до болю в легенях, але то був крик захвату. Уперше в житті — у двох її життях — вона почувалась так, наче ніхто не здатен її спинити. Аріон доскакав до води і зістрибнув з пристані.

У вухах вистрілило. Хейзел почула рев — як вона зрозуміла пізніше, це був вибух від подолання звукового бар’єру — і Аріон понісся над затокою П’юджет-Саунд, перетворюючи морську воду на пару та залишаючи обриси Сієтла далеко позаду.

XXXIII Френк

Френк зрадів, коли у колісниці відвалились колеса.

Він устиг уже двічі виблювати за її борт, що на швидкості звуку було заняттям не дуже веселим. Кінь, здавалось, викривляв час і простір, розмиваючи ландшафт і змушуючи Френка почуватись так, наче він щойно випив галон незбираного молока без своїх пігулок проти непереносимості лактози. Елла тільки нагнітала ситуацію. Вона не припиняла бурмотіти: «Сімсот п’ятдесят миль на годину. Вісімсот. Вісімсот три. Швидко. Дуже швидко».

Кінь пронісся крізь П’юджет-Саунд, минаючи острови, рибальські човни і зграї дуже здивованих китів. Пейзаж попереду набував знайомих обрисів: пляж Кресент-Мун, Кордонна затока. Колись Френк плавав тут на човні під час шкільної екскурсії. Вони перетнули кордони Канади.

Кінь ракетою влетів на суходіл. Він притримувався дев’яносто дев’ятого шосе і на його швидкості машини здавалися нерухомими.

Зрештою, коли вони вже наближались до Ванкувера, колеса колісниці задимились.

— Хейзел! — заволав Френк. — Ми зараз розвалимося!

Дівчина почула його і потягла віжки на себе. Кінь цьому начебто не дуже зрадів, але сповільнився до швидкості меншої за звукову. Вони минули міські вулиці, перетнули Меморіальний Міст Металістів і були вже в Північному Ванкувері, коли колісниця загрозливо затріщала. Аріон спинився на верхівці лісистого пагорба. Кінь задоволено фиркнув, наче мовляв: «От як треба скакати, невдахи». Повита димом колісниця розвалилась і скинула Персі, Френка та Еллу на м’який мох.

Френк хитаючись підвівся і закліпав очима у спробі позбутися жовтих плям в очах. Персі застогнав і почав відстібати Аріона від поламаної колісниці. Елла пурхала навколо, наче хмільна, врізалася в дерева і бурмотіла: «Дерево. Дерево. Дерево».

Одну тільки Хейзел, здавалось, подорож не зачепила. Задоволено посміхаючись, вона ковзнула зі спини коня.

— Це було круто!

— Еге ж. — Френк придушив нудоту. — Дуже круто.

Аріон заіржав.

— Каже, що хоче їсти, — переклав Персі. — Не дивно. Спалив напевно не менше шести мільйонів калорій.

Хейзел придивилась до землі під ногами і нахмурилась.

— Не відчуваю тут золота... Не хвилюйся, Аріоне. Я щось знайду. А поки що, чому б тобі не попастись? Зустрінемось...

Не встигла вона договорити, як кінь зі свистом зник, залишивши за собою хмарку диму.

Хейзел насупила брови.

— Гадаєте, він повернеться?

— Не знаю, — відповів Персі. — Він здається дещо... свавільним.

Глибоко в душі Френк сподівався, що кінь не повернеться. Та, авжеж, він промовчав — по обличчю Хейзел було видно, що вона стривожена можливістю втрати нового приятеля. Але Аріон його лякав, і Френк не сумнівався, що кінь про це здогадується.

Хейзел та Персі почали збирати своє майно серед уламків колісниці. Попереду були декілька коробок із невідомими товарами амазонок, і Елла захоплено завищала, коли знайшла у них партію книжок. Вона схопила «Птахів Північної Америки», вскочила на найближчу гілку та почала гортати сторінки з такою швидкістю, що Френк не певен був, читає вона їх чи рве.

Френк оперся об дерево і намагався впоратись із запамороченням. Він досі не оговтався після ув’язнення амазонками: від численних копняків, від своєї безпомічності, від ґрат... А на додаток ще й образи самозакоханого коня, який назвав його малям з біцепсами! Усе це не дуже допомагало підвищити самооцінку.

Крім того Френка сильно вразило видіння, яке він розділив із Хейзел. Тепер він почувався до неї ще ближчим. Передати їй шматок дерева було правильним рішенням.

Та з іншого боку, Френк особисто побував у Підземному царстві. Відчув, як нестерпно цілу вічність не робити нічого і тільки шкодувати про скоєні помилки. Коли він подивився на ті моторошні золоті маски на суддях мертвих, то усвідомив, що колись стоятиме перед ними, можливо, дуже скоро.

Френк завжди мріяв, що зустріне матір, коли помре. Та, мабуть, це неможливо для напівбогів. Хейзел пробула близько семидесяти років на Асфоделевих луках, але так і не зустріла свою. Френк сподівався, що його мама в Елізіумі і що він сам потрапить туди ж. Але якщо Хейзел туди не потрапила (а вона пожертвувала собою, аби спинити Гею, і взяла на себе відповідальність за вчинене, аби її мати не потрапила на Карні поля), то які шанси у нього? Він ніколи не робив нічого настільки героїчного.

Френк випрямився і подивився навкруги, намагаючись отямитися.

На півдні, на іншому кінці ванкуверської гавані, багряніли на сонці обриси центра міста. На півночі поміж районами вились гряди пагорбів і лісосмуги парку Лінн-Каньйон, які далі переходили у дикі хащі.

Френк роками гуляв по цьому парку. Він помітив знайомий вигин ріки. Упізнав мертву сосну, розколоту блискавкою, на галявині неподалік. Він знав цей пагорб.

— Я майже вдома, — промовив він. — Он там бабусин дім.

Хейзел примружилась.

— Де саме?

— Одразу за рікою і трохи пройти лісом.

Персі здійняв брову.

— Справді? Отже, уперед до бабусі?

Френк прокашлявся.

— Ну, якщо хочете.

Хейзел зімкнула долоні в проханні.

— Френку, прошу тебе, скажи, що ми можемо залишитись там на ніч. Розумію, що у нас обмаль часу, але ж нам треба відпочити, так? До того ж Аріон нам трохи заощадив. Можливо, нам перепаде справжня гаряча їжа?

— І гарячий душ? — заблагав Персі. — І ліжко з простирадлами та подушкою?

Френк спробував уявити