Ольга Сімбірцева - Світло з пітьми. Мій дивний друг Мін., Ольга Сімбірцева

 Кімната перекинулася, відправивши нас у вільне падіння. Нехай потім мені й буде погано, але не зараз. І я, як і колись, знову відчула себе тендітною і слабкою в сильних руках Джи Міна. Тільки тепер він був ніжним і обережним. Його холодним рукам і губам передавалося моє тепло. Ласки і поцілунки, стаючи відвертішими, змушували втрачати контроль. Час, що розтягнувся на цілих сімнадцять років, розчинився, зникнувши. Тут і зараз, здавалося, його відлік почнеться заново, або завершиться... Між мною і Джи Міном взаємне тяжіння занадто сильне - чинити опір цьому марно.   

 Знайомий аромат його тіла, дихання... Їх не сплутаєш ні з чим іншим. І мій власний запах, дихання зливаються з його в єдину палітру, що заполонила простір навколо нас.   

 Мені так цього не вистачало. Джи Мін немов вдихнув у мене життя. Віддаючи Міну частину, а може, й усю себе без залишку, отримувала щось більше. Коли кожною клітинкою свого тіла відчуваєш його близькість, і цього виявляється замало. І ти готова згоріти, тобою рухає вже зовсім не розум, а інстинкт. Але це не знищує - робить нас обох єдиним цілим і дарує радість, задоволення, які наче можеш фізично передавати одне одному.   

 У якийсь момент розумієш, що все це більш реально, ніж страхи і біль. Час зупиняється.