Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

гарні ранки, що мені аж дух забиває.

Гевлок сьорбнув води з бульбашки, і їжа в роті розцвіла

багатющим букетом: от ніби її приготували на нормальній кухні, а не завдяки творчим зусиллям промислового процесора.

— Ну, то які ж наші здобутки? — запитала жінка.

«Здобутки такі, що перше, що ми зробили, прилетівши сюди, це дозволили купці поясанських терористів заявити про свої

самозахоп ленські права й почати розстрілювати нас!» —

подумав Гевлок, беручи ще одного кубика з пакунка. А на екрані

оонівець розвів руками.

— Ми розглядаємо понад чотири тисячі вже поданих заявок на

права досліджувати й розвивати ці системи. Робити це нам треба

обачливо, якщо ми хочемо, щоб усе було як слід. А цьому не

сприяє те, що ОПА скористалася цим, аби скоїти те, що, власне, є захопленням влади.

— Криваві поясани розпоясанились! — промовив чийсь голос.

Гевлок обернувся й уздрів капітана Марвіка, що підплив у

повітрі до нього ззаду. Коротко стрижені руда чуприна й борідка

світили більшою кількістю сивини, ніж коли вони вирушали з

Землі. Гевлок привітався кивком голови.

— Ви не будете проти, пане Гевлоку, якщо я приєднаюся до

вас?

— Зовсім я не проти, — відгукнувся Гевлок, заморгавши з

подиву.

Капітан підтягнувся до стола й прив’язався до аварійної

кушетки. За його спиною екран змістився від оонівця до жінки, що брала в нього інтерв’ю, проте Гевлоків зір зафіксував це лиш

як зміну освітлення й тла. Вся його увага перемкнулася на

Марвіка.

— Як там, на поверхні, розвиваються події? — запитав капітан, із тріскотом розкриваючи пакунок зі своїм обідом. Його слова

прозвучали, мов щось невагоме — як просто чемна балачка.

Коли б велася така розмова між іншими якимись людьми, то так

воно, можливо, й було б.

— Ви ж бачили звіти звідти, — відповів Гевлок.

— Ах, ну що таке звіти! Пишуться вони найчастіше для

нащадків та судді. Але я все ж таки вражений був трохи, як

переконався, що наш спільний друг пан Мертрі приклав туди

таку тверду руку саме під момент прибуття того посередника.

— Ситуація того вимагала, — сказав Гевлок. — Ми втратили

там багато добрих людей тільки через те, що були надто

стримані й терплячі.

Марвік промугикав щось таке, що могло означати все на світі, й відкусив шматочок від свого обіду. Поглядом він утупився в

щось за Гевлоковим лівим плечем.

— А ми ж тут перебуваємо у становищі відносної влади, чи не

так? — мовив Марвік. — Сподіваюся, наш друг на тій поверхні не

забуває, що так воно не завжди буде.

— Я не певен, чи втямив, що ви маєте на увазі.

— Ну, я, строго кажучи, не входжу до вашого експедиційного

корпусу, правда ж? Моя територія — це «Ізраель». Я користаюся

моїм статусом капітана, щоб виконувати прохання та вимоги

штаб-квартири, хоча, як по правді, то я є просто водій

вантажівки. Але ж колись я та муситиму повести назад свою

вантажівку, а провести її треба буде крізь ті ворота, де з другого

боку чигатимуть Фред Джонсон і його добре озброєна база. І

хотілося б мені, щоб він не розглядав мене як мішень

насамперед.

Гевлок жував повільно, все дужче хмурніючи. Тупий гнів

зціпив йому щелепи.

— Так це ж ми тут є ті, що досі дотримувалися правил. Ми

прибули сюди з науковими командами й жорстким куполом. Ми

найняли їх, щоб вони збудували нам посадкову платформу, а

вони почали вбивати нас. Це ж ми тут хороші хлопці!

— Ця високоморальна підстава є чудове місце, — сказав, ніби

погоджуючись, Марвік. — Однак вона не зупинить ракет. Вона

не змінить траєкторії магнітної міни. Те, що наш спільний друг

робить на поверхні цієї планети, матиме наслідки, що вийдуть

далеко за межі цього місця. І є ж поміж нас такі, я в тому числі, що хотіли б колись повернутися додому.

Марвік пожував іще шматочок свого обіду, посміхнувся

зажурено й кивнув головою, от ніби Гевлок сказав щось. І

розщібнув ремені аварійної