Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

характеризував тільки мешканця великої планети. Але це було

саме так! І Гевлок витлумачив це як запевнення, що все буде

виконано.

— Ви говорите про воєнні дії? Ми остерігаємося чогось?

Гевлок стенув плечима, борючи опір реміняччя. Аж кушетка

змістилася на кілька міліметрів на своїх шарнірах.

— Хочу, щоб ми мали вибір, — сказав він, збагнувши, аж як

договорив, що цитує Мертрі.

— Буде виконано. Я знайду одинадцять душ. Коли нам

починати?

— А як скоро ви їх зберете?

Пýчками двох пальців Кенен заклацав по своєму ручному

терміналу. «Я скличу їх просто зараз!» Гевлок усміхнувся.

— Зберемося в шатловій бухті о сьомій. Я видам усе потрібне. А

потім — по годині тренувань щодня перед зміною, і так на все

передбачуване майбутнє.

— Я введу це в наш графік.

Вони обмінялися кивками, й головний інженер ногою натис

один з елементів, аби його перенесло до трапа. А Гевлок відчув: якийсь неспокій ворухнувся йому в голові. Він щось забув!

Важливе!

— Гм! — згадав. — Шефе!

Головний інженер озирнувся від трапа. Площина його тіла

опинилася догори дриґом відносно стола, й Гевлокове відчуття

рівноваги змістилось, бо його мозок учинив одну зі своїх

нечастих панічних спроб визначати верхнє від нижнього.

Заплющив очі, аби пройшла хвиля нудоти.

— Так?

— Добираючи людей у свою команду, — процідив Гевлок крізь

зуби, — щоб жодного поясанина!

Вперше за всю розмову Кенен усміхнувся. Ніби щирою

усмішкою.

— Щоб жодного лайна! — перетлумачив він.

* * *

Як виконувач обов’язків керівника служби безпеки він мав

харчуватися разом з іншим начальством. Це був один із тих

дрібненьких жестів, який надавав кораблеві чуття тяглості

правил і звичаїв, що їх годилося дотримуватись. Були тут і

приємні йому пільги. Черги коротші, видається й алкоголь, а

екран на стіні зазвичай показував щось цікавеньке. Ось і цієї

хвилини демонструвалось, як один оонівський чиновник у

незручному з виду сірому костюмі поклав руки на широку

скляну стільницю. Відеооператор задав йому таку рамку, щоб і

на ручних терміналах було гарно його видно, а тут, на стіні, обличчя того чоловіка так збільшилося, що Гевлок міг

розгледіти й пори на шкірі, й мазки, що їх наклали йому земні

гримери.

— Ми перебуваємо на самому припочатку нового золотого віку,

— говорив оонівець. — Масштаб цього дійства неозорий. Все, що

ми робили досі: від перших кам’яних знарядь і до куполів на

Ганімеді, — ми по суті робили за рахунок ресурсів однієї планети

— Землі. Так, потреба мінералів і рідкісних земель привела нас

на Марс і на Місяць. А також на Пояс. А потреба в

інфраструктурі зробила з Юпітеріанської системи куди більше, ніж ми того сподівалися. Однак наразі ми споглядаємо таку

експансію, що не удвічі, а «втричі» величніша за все, що ми

мали в історії нашого виду.

Гевлок відгорнув фольгу, що прикривала його страву.

Біфштекс і перчики, спеціально призначені для умов нульового

тяжіння: тверді шматочки протеїнів та овочів допомагали

астронавтові не розсипатися у повітрі на частини, а в роті так і

танули, м’якенькі та смаковиті. Ну, трішки не така добра

санітарія, як зі спецпастою в тюбиках, але задоволення від

такого їдла куди більше. Поклав першого кубика в рот. Воно

висмоктало йому слину й прилипло до язика. А камера на Землі

перемелькнулася на молоду жінку з вельми поважним виразом

обличчя.

— Але хто вони, оті творці протомолекули? — запитала вона. —

Той вид, що надіслав її сюди — на Фебу спочатку?

— Мільярди років спливли відтоді, коли це сталося, — сказав

чоловік у сірому. — Жодна з наших проб не знайшла бодай

якихось ознак розвиненого життя, що функціонувало б відтоді й

досі. Ми побачили те, що видається ніби руїнами. Побачили

щось схоже на живі біосфери. Сказати щиро, там