Хосе Карлос Сомоса - Печера ідей, Хосе Карлос Сомоса

__________

* Геракле Понторе, я врятував тобі життя, старий друже! Це неймовірно, але здається, я таки врятував тобі життя! Я плачу на саму лише думку, що це справді так. Перекладаючи, я записав власний крик, і ти його почув. Авжеж, хтось може подумати, ніби я попередньо прочитав оригінал, а вже потім, працюючи над перекладом, написав свою осторогу за рядок до того, як це слово зринуло в тексті, але присягаюся, що я цього не робив. Принаймні свідомо не робив… Що ж ти пригадав щойно? Чому я цього не пригадую? Я мав би знати те, що й ти, але…

Я мав важливу розмову зі своїм тюремником, який щойно пішов. З’явився він, як завжди, несподівано, коли я писав попередній абзац. Мав на собі ту саму маску усміхненого чоловіка та чорний плащ. Він пройшовся моєю невеличкою камерою з кінця в кінець, повернувся, а тоді запитав:

— Як справи?

— Завершив переклад десятого розділу. Ейдезис вказує на Іпполітин пояс і на амазонок, жінок-войовниць. Але, — додав, — там також є я.

— Справді?

— Тобі це відомо краще, ніж будь-кому, — сказав я.

Маска дивилася на мене з незмінною усмішкою.

— Я вже казав тобі: я не додавав до твору жодного слова, — відповів він.

Я глибоко зітхнув і переглянув свої примітки.

— Коли Геракл кохається з танцівницею Ясінтрою, його тіло описано як «худе». Тимчасом як Геракл товстий, і читачеві це добре відомо.

— І що з того?

— Я худий.

Його сміх, що пролунав з-за маски, видався силуваним. Закінчивши сміятися, тюремник сказав:

— Тобі ж відомо, що «λεπτóς» у перекладі з грецької — це не лише «худий», а й «витончений». Кожен читач збагнув би, що в цьому місці йдеться радше про витончений розум Геракла Понтора, ніж про його статуру… Я пам’ятаю це речення. У буквальному перекладі воно звучить: «Витончений Геракл напружив своє тіло». Геракла тут названо «витонченим» за тим самим принципом, за яким Гомер характеризує Одіссея як «хитромудрого»… — він знову розсміявся. — Тобі, звісна річ, кортіло перекласти «λεπτóς» як «худий», і я можу собі уявити чому! Але не хвилюйся, ти не один такий: кожен читає те, що хоче прочитати. Слова — це лише поєднання знаків, які завжди підлаштовуються до наших смаків.

Так само він зневажив і решту моїх начебто доказів: Геракл теж міг мати «глибокі залисини» на скронях, а згадка про «чорну» бороду — як у мене — замість «посрібленої сивиною», могла з’явитися через помилку переписувача. Шрам на лівій вилиці, пам’ятка про «бійку в дитинстві», — такий схожий на той, якого лишив мені шкільний товариш, — це, без сумніву «збіг», як і перстень на середньому пальці лівої руки.

— Тисячі людей мають шрами й носять персні, — сказав він, — а ти просто захоплюєшся головним героєм і будь-що прагнеш бути схожим на нього… особливо в найцікавіші моменти. Цей егоцентризм притаманний усім читачам: ви гадаєте, буцімто текст написано з думкою про вас і, читаючи його, уявляєте кожну сцену по-своєму! — голос його зненацька став відповідати виразу на масці. — Либонь… либонь читаючи цей уривок, ти зазнав неабиякої втіхи, еге ж? Не дивися на мене так, це часто трапляється!

Поки я ніяково мовчав, тюремник підійшов і прочитав примітку, яку я саме писав, поки він не перервав мене.

— Що? Ти «врятував життя» головному героєві? — вигукнув він за моєю спиною недовірливим тоном. — Але ж і силу мають ейдетичні книжки!.. Дивно… твір написано так давно, а він досі так впливає на читача!

Але його черговий вибух сміху різко урвався, коли я відказав:

— А може, його написано не так давно.

Я почув задоволення, завдавши удару у відповідь! Його непроникні очі якусь хвилю розглядали мене крізь отвори в масці, а тоді він буркнув:

— Що ти маєш на увазі?

— Монтал стверджує, що папірус, на якому написано цей розділ, пахне жінкою і має текстуру, ніби «м’якість дівочого перса поєдналася з твердістю біцепса атлета». Цей безглуздий опис по-своєму ейдетичний: він зображає «чоловіко-жінку» або «жінку-войовницю» — амазонку з «Іпполітиного пояса». Якщо поглянути на попередні розділи, то схожі приклади можна знайти в кожному описі папірусу…

— І що з цього випливає?

— Що Монталові вставки — частина тексту, — я усміхнувся, коли тюремник нічого не відповів. — Його скупі примітки не мають нічого до мовознавства, вони ейдетичні й посилюють образи з книжки. Мене завжди дивувало, що такий фахівець, як Монтал, не зауважив у «Печері ідей» ейдезису. Але тепер я збагнув: він знав про ейдезис і бавився з ним так само, як автор це робить власне у творі…

— Бачу, що ти багато думав, — визнав тюремник. — Що ще ти збагнув?

— Що «Печера ідей» у тій формі, у якій вона нам відома, — це фальшивий твір. Тепер я розумію, чому ніхто нічого не чув про неї… Ми маємо тільки Монталову редакцію, навіть не первопис. Водночас книжку написано, маючи на думці працю майбутнього перекладача, адже текст виповнений хитрощами й пастками, які міг розставити тільки інший перекладач такого самого або більшого хисту… Єдине пояснення, яке спадає мені на думку… це Монтал написав «Печеру ідей»!

Маска нічого не відповіла. Я невблаганно мовив далі:

— Первопис «Печери» не зник: Монталова редакція і є первопис!

— Навіщо Монталові писати щось таке? — безпристрасним тоном запитав тюремник.

— Бо він збожеволів, — відказав я. — Монтал був одержимий ейдетичними книжками: він гадав, що за їхньою допомогою можна довести платонівську теорію ідей і таким чином продемонструвати, що наш світ, життя та увесь всесвіт — раціональні й справедливі. Але йому це не вдалося. Тоді, збожеволівши, він сам написав ейдетичний твір, скориставшись своїм бездоганним знанням грецької мови та ейдезису. Твір, що мав бути призначений для його колег-перекладачів. Він немовби промовляв: «Дивіться! Ідеї існують! Вони тут! Ну ж бо, знайдіть лишень головний ключ!..»

— Але Монтал не знав, у чому полягає головний ключ, — відказав тюремник. — Я замкнув його тут…