Анастасія Соловйова - Твій на місяць, Анастасія Соловйова

35

— Ну, чого ти застигла, сестричко. Не хочеш обійняти свого брата? — знущається Ярик.

У мене нервове тремтіння. Шкіра вкривається колючими мурашками, в очах темніє від пекучої ненависті.

— Моя дівчина не обіймається з ким попало, — доноситься до моєї свідомості твердий голос Романа. Я не одна. Він — мій всесвіт, і я мушу виринути з липкої гнітючої безодні, в яку поринула, побачивши Ярика. Ненависть — жахливе почуття, не хочу його відчувати.

— А ти ще хто такий? — вмить насторожується братик.

— Роман, хлопець Асі.

— І довго ви разом? — недовірливо скидає брови Ярик.

— А це має значення? Справжні почуття не вимірюються часовими відрізками.

Ярик губиться. Ну, що він за нікчема — купу фраз можна придумати, щоб гідно вийти з патової ситуації. Але ні, братик ніколи не відзначався великим розумом.

— Діти, Романе, давайте сідати за стіл, — чую жалюгідний клич мачухи. Вона прийшла до тями і знову начепила маску благодушності.

— Ми зараз, — Рома хапає мене за зап'ястя і тягне до коридора. Притискає до стінки, довго дивиться у вічі: — Ми можемо піти будь-якої миті, Асю. Тільки скажи.

Я сумно усміхаюся. Насмілитися на такий шлях і не поговорити з батьком? Ні, так просто я не здамся. 

Торкаюся пальцями до зморшки між бровами Романа, намагаюся розгладити її. Не виходить.

— Мачуха завжди була такою. Батько раніше не мовчав постійно, але, мабуть, за минулі місяці багато всього змінилося.

— Як ти взагалі вижила у такій обстановці?

— Знала, що рано чи пізно поїду до іншого міста і почну нове життя.

— Ти витримаєш цей фарс?

— Так. Я ще не готова втекти.

Повертаємось на кухню і сідаємо за стіл. Машинально накладаю на тарілку якусь їжу, прошу Романа налити мені повний келих вина.

— Асю, люба, може, не варто так багато спиртного вживати? — плескає в долоні мачуха, розчаровано хитає головою. — Жіночий алкоголізм не лікується. І не дивись так: я тобі добра бажаю. Ось твій хлопець зовсім не п'є, молодець.

— У такій задушливій атмосфері гріх не випити, — знизую плечима і повертаюсь до батька: — Тату, розкажи, як твої справи? Чому ти весь час мовчиш?

— Ой, у Петі все чудово. Нещодавно до лікаря ходив, йому порадили спортом займатись, тож ми переробили більярдну в тренажерний зал, — одразу відгукується мачуха.

— Я батька запитала, а не вас, Тамаро, — кажу різко, аби вона від мене відстала.

Вдивляюсь у батька: схилив голову, мовчить, ковзає виделкою по порожній тарілці.

— Асенько, перестань так поводитися, — обурюється Тамара.

— Тату, чому ти позбавився більярдної? Це було твоє улюблене місце, твоя віддушина.

— Тамарочка правду каже, тренажерний зал набагато корисніший за дурне розмахування києм, — глухо відповідає батько.

— Це не твої слова, а Тамари, — трясу головою, намагаючись усвідомити реальність. — Тату, що сталося з тобою? Чого ти мене покликав?

— Хотів налагодити з тобою стосунки, доню. Скучив.

— Але чи дозволяєш своїй дружині принижувати мене?

— Тамарочка тобі тільки добра бажає.

— Ти ще скажи, що Ярик мені тільки добра бажає!

— Ярик оступився, з ким не буває, — вбиває мене словами батько. — Асю, ти моя дочка, я тебе дуже люблю. Але ти досі не звикла до того, що я маю іншу сім'ю. Навіщо ти знову ображаєш Тамару та Ярика?

— Я ображаю? А те, що мачуха завжди мене ображала – це нормально? І зведений брат, який кілька разів намагався мене зґвалтувати — це житейське діло, Асенька потерпить? — я встаю з-за столу і гнівно дивлюсь на батька. Чекаю хоч якоїсь живої реакції. Але він відводить погляд.

— Ніхто не намагався тебе зґвалтувати! — спалахує Тамара, її обличчя покривається червоними плямами. — У якому світлі ти себе виставляєш перед нашим гостем? Хіба можна виносити сміття з хати? Асю, нічого ж не було — Ярик просто невдало висловив свій інтерес до тебе.

— Ах, ось, як це називається, — гірко посміхаюся, а душа рветься на дрібні шматки. — Твій син добивається взаємності через насильство і примус. Тобі не соромно? — впиваюся поглядом у Тамару, навмисне переходжу на "ти". Бачу в її очах лише неконтрольовану лють. — Тату, а чому ти знову мовчиш?

— Доню, ти вигадала собі щось, неправильно зрозуміла мотиви Ярика — адже він любив тебе всі ці роки, страждав, а ти постійно йому відмовляла. Отож хлопець і зірвався, — дивлячись на стіл, тихо вимовляє батько. Він боїться глянути на мене, бо слово в слово повторює промову Тамари. Він знає, що я бачу його наскрізь, і не хоче визнавати свою нікчемність. Мого батька більше нема.

— Ти корчила з себе незайману, хоча я знав, що ти трахаєшся зі старшокласниками! — істерично репетує Ярик. — Їм давала, а мені не захотіла? Випендрювалася до останнього, нила, на допомогу кликала, але сама ж текла піді мною, чи не так? Ти ж спеціально залишилася зі мною в порожньому будинку. І у коротких шортах навмисне ходила. Та у мене шрам на плечі досі болить! Я так і знав, що ти повія! Знайшла собі багатого Буратіно, так? Смокчеш йому за гроші? Чи все ще зображуєш принципову недоторку?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍